6 квітня у Берездівцях Новороздільська громада попрощалася з Ярославом
Венчаком.
«Боже, коли я загину, скеруй мене в рай. У пеклі я вже був.
Саме так, як про пекло на землі, відгукуються наші воїни про місце, де загинув Ярослав Венчак. Попасна, на жаль, нині є такою. Такими є багато міст і сіл України.
Герой, з яким сьогодні ми прощаємося, Ярослав Венчак власним прикладом показав, яким має бути справжній патріот своєї держави. Проживав в Росії не трошки. Не випадково. Не на заробітках. А цілих 18 років. Мав там сім’ю, роботу, друзів. Але в перші дні війни приїхав на батьківщину, щоб стати в лави воїнів на її захист.
Кажіть, що хочете після цього про московську пропаганду, про те, що люди там не знають, що відбувається в Україні. Виправдовуйте собі як хочете звірства російських окупантів. Немає виправдання. Ні тим, хто воює проти нас. Ні тим, хто живе в Росії і робить вигляд, що нічого не відбувається. Ні тим, хто розуміє, але мовчить.
Ярослав Венчак є свідченням того, що насправді все всім зрозуміло з перших днів. В тому числі і в Росії.
І мені страшенно болить, коли світу ще треба доказів мирних жертв в Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Бородянці. Вивчають по супутникових картах, скільки часу тіла загиблих лежать посеред вулиць. Чи не постановка. Коли в Німеччині на сороковий день звірств дозволяють автопробіг на підтримку Росії. Таке враження, що цей світ зійшов з розуму.
Знаєте, якби таких людей, як Ярослав, що не мовчать по цілому світу, було більше, то напевно, і доля Ярослава була б іншою!
Скорботна родино, розділяю сьогодні з вами весь сум і біль від втрати та приношу співчуття від імені всієї Новороздільської громади. Бо, напевно, не думала собі мама, Магдалина Петрівна, що на 88 році життя ховатиме сина. Бо не можуть попрощатися із чоловіком та батьком дружина Ніна та син Олександр.
Важко говорити про це.
Але ми точно знаємо, за що боремося. Я переконана, що невдовзі Українська держава стане не тільки незалежною, а вільною від нечисті ворожої і нечисті своєї, яка чекала і підтримувала русскій мір.
Переможемо! Слава Україні!», – звернулася до присутніх міський голова Ярина Яценко.
«Ярослав народився у Берездівцях у 1971 році, – розповідає старший брат Орест Венчак, відомий своєю принциповою позицією щодо екологічного стану територій роздільського сірчаного виробництва. – Ріс і формувався тут як особистість. Навчався у новороздільській школі, в училищі №5, служив в армії. Запам’ятався усім веселим, жвавим, любив жартувати. Доля водила його не зовсім рівними та довгими шляхами. Тож опинився у росії, в підмосков’ї. Був хорошим майстром «по дереву». Ще тоді, пригадую, розповідав: «Що таке москаль, я добре знаю, бо бачив із середини, адже мав стосунки з багатьма замовниками». Приїжджав, часто телефонував мамі. Тобто думками він завжди був тут, в Україні.
Тож на початку березня, чітко усвідомивши масштаби російсько-української війни, приїхав додому і одразу добровольцем пішов в армію. Бог оберіг його, коли бомбардували Яворівський полігон, бо якраз там був на той час. Але масований артилерійський обстріл під Попасною не оминув брата. Втім, Ярослав зробив свій вибір, коли покинув минуле життя і приїхав на війну. Проявив себе як справжній українець, Воїн, Захисник».
В останню путь загиблого військового провели рідні, близькі, друзі, колеги по службі, представники влади та громадськості.
Поховали Героя на кладовищі у рідному селі Берездівці
Ми завжди пам’ятатимемо подвиг нашого земляка, а його ім’я навіки буде закарбовано у новітній історії України та Новороздільської громади
