Поїздка до Старобільська стала очікуваною та дуже важливою і приємною подією не лише для творчої делегації, але й для мешканців двох громад – Новороздільської та Старобільської. Відлуння позитивних емоцій та барвистих вражень від візиту старобільців до Галичини згідно проекту «Мистецтво заради єдності» в рамках культурних обмінів, запроваджених Львівською обласною радою «Схід і Захід разом» за підтримки «ЄВРОРЕГІОН «КАРПАТИ – УКРАЇНА» супроводжувало цю подорож, дозбируючи «по дорозі» нові враження, знання, знайомства. Новороздільці уважно спостерігали за візитом у постах в соцмережах, старобільці, настільки вже заочно «знайомі» з нами, на ходу впізнавали кожного в обличчя і вітали, як давніх друзів. Довгоочікувана зустріч двох творчих «десантів» була не менш емоційно-вибуховою і щемною. Повірте, два дні на Луганщині видалися мінімум тижнем за насиченістю виступів, екскурсій, зустрічей і знайомств, і водночас пролетіли як мить, адже дарували стільки емоційного піднесення, що не відчувалося втоми.
Слід віддати належне новороздільській делегації, адже навіть два дні життя «на колесах», вірніше, «на колії», ніяк не применшувало їх ентузіазму: у поїзді активно провадили міні-репетиції, тішачи українською піснею пасажирів, переглядали, удосконалюючи, сценарії та виступи, а поміж тим дівчата з «Мальв» довишивали бісером кептарик, Таня Івать, студентка Львівського лісотехнічного університету, встигла здати модуль он-лайн, а також неодмінно вибігали на зупинках посмакувати кави чи «вдихнути» повітря у Києві, Сумах, Харкові…
І вже у Лисичанську хмурого вологого раннього ранку залізничний вокзал ожив від потужних козацьких голосів та звуків незвичних інструментів (особливо знаменитого «співочого» бугая) колективу «Підгорівські козаки», а Ольга Чех, художній керівник Старобільського Будинку культури, та Мар’яна Боднар радо вітали друзів з Нового Роздолу.
Символічно, що Старобільськ відвідав Новий Розділ у День захисника і захисниць України, День українського козацтва і річницю створення УПА – концерт давали 14 жовтня на відкритті оновленої Алеї Героїв.
Натомість новороздільці виступали на концерті, приуроченому 30-й річниці Дня Збройних Сил України і міжнародному Дню волонтера. І для Слобожанщини це дуже важливі дати, адже у Старобільську базуються військові частини, а волонтерство стало потребою чи не кожного мешканця – втім, згадувати моменти воєнних загострень не дуже люблять і понад усе цінують мир. Миру, щастя, добробуту і процвітання нашої України – єдине спільне бажання усіх українців.
Знову тепла зустріч на світанку біля готелю – Тетяна Ткаченко, солістка Будинку культури, вручає власноруч спечений коровай, а вже у Будинку культури – знайомство і представлення, вручення подарунків і обмін творчістю (власні поетичні книги передав для бібліотеки і Павло Ризванюк).
Слід відзначити, приємно здивували внутрішня оздоба Будинку культури: сучасний ремонт, тепло і обов’язково гардеробна, багата виставка численних народних умільців різного гатунку (вишивка, бісер, поробки з дерева та сірників, малюнки, імбирні пряники та незвичні поробки у брутально-фантастичному стилі стімпанк). Директор БК Микола Порхун (і керівник вокально-інструментального ансамблю «Талісман», який зустрів музичним вітанням і запросив до танку) з гордістю перелічує творчі досягнення: «У нас 26 працівників, 11 підрозділів, 6 народних колективів, 2 заслужених працівників культури України (Олександр Кельш та 81-річна невтомна засновниця і незамінний хореограф народного ансамблю танцю «Веселка» Ніна Сушинська), і численні самодіяльні колективи та творчі самородки».
Перший візит новороздільська делегація у Старобільську розпочала з пошанування пам’яті полеглих Героів сучасної війни на цвинтарі Старобільська. Місце нашої гордості, нашого болю і нашої новітньоі історіі. «Перші поховання відбулися 1 жовтня 2014-го. Вся 80-та аеромобільна бригада була присутня на похованнях. 20 хв усі дзвони у церквах міста били в набати», – журно оповідає режисер Будинку культури Ольга Михайличенко, яка усі дні була «мамою» для нашої делегації. Всього тут захоронено 37 воїнів, з яких опізнано лише 9.
Прах декількох ідентифікованих полеглих родина забрала на рідну землю, деяким встановили пам’ятники, але більшість – номер (тимчасовий, як вказано на плиті) і жовто-блакитний стяг.
Тут лежать і побратими старости смт. Розділ Тараса Овсяника, котрий служив в «Айдарі» і був на похоронах неопізнаних Героїв.
Спокій героїв охороняють великий хрест, повязаний чорною хусткою вдови. І рівні ряди висаджених сосонок. Дзвінка тиша, усміхнений погляд 20-30-річних юнаків із пам’ятників і щемна суміш почуттів: скорботи і неймовірного болю від втрати юних, від невідворотності злої долі…
Поряд – цвинтар польських військовополонених, також жертв російського ненаситного імперіалізму…
Концерт, які спільно давали новороздільці і творчі працівники Старобільського Будинку культури, пройшов на найвищому рівні. Щиро захоплювалися і співом, і українською піснею, і музичним супроводом та пишними сценічними костюмами і багатою українською вишиванкою народного ансамблю пісні та музики «Мальви» (у складі Ірини Жигаль, Ірини Павлюх, Наталі Наконечної, Оксани Боклаганич, Михайла Іваницького, Василя Подоляка), і шедеврами нашої юної солістки Тетяни Івать, і виступом професійного саксофоніста, викладача Новороздільської школи мистецтв Павла Михайлюка, і креативними ведучими Андрієм Кізілем та Іриною Сагало (директор МБК «Молодість», яка і упорядковувала сценарії виступів) – гучні оплески, вітання українськими стягами поміж глядачів і тепле «дякую», коли вже у холі підходили зовсім чужі люди висловити свою подяку, серед них, до речі, і мешканка Червонограда, котру доля закинула у Старобільськ 40 літ тому.
До речі, українська мова звучала практично повсюди, бо ж навіть у зросійщеному поворотами історії краї розуміють, чиє тут коріння і якого вони роду-племені. Особливо це відчувається серед молоді і у селах, де старші уже бабусі «балакають» нехай і з акцентом, але такою рідною говіркою. І традиції козаччини проявляються у народних традиційних костюмах, у словах пісень, у відкритості та гостинності мешканців.
Виступ наступного дня проходив у с. Проїждже Лиманського старостинського округу. Швидко подолавши першу розгубленість, після врученого короваю (а як же без хліба у цьому степовому краю, який і живе хліборобським промислом), швидко подружилися, обмінюючись досвідом і культурного розвитку, і обивательського життя. А проблеми, виглядає ж, однакові – молодь покидає села через відсутність робочих місць, масово виїжджають на заробітки (лише тут – у двох протилежних напрямках), левову частку організаційної роботи лягає на жіночі плечі – нас зустріла молода староста Тетяна Куріча. Дороги – не в найкращому стані, адже свого часу були понищені танками. Та й по дорозі, проїжджаючи «блок-пост», притихли, усвідомлюючи, наскільки поряд тут щодня безжальна війна, котра уже 7-й рік вирує у цих розлогих степах, а до кордону з Росією якихось … 100 км.
Усю любов до рідного міста намагався на передати екскурсовод, викладач Старобільського професійного ліцею, підприємець, громадський діяч, тренер-спортсмен, віце-президент Федерації силових видів спорту Луганської області Олександр Лук’яненко (що й не дивно, адже його дідусь, поет-фронтовик Іван Савич склав гімн Старобільська і загалом присвятив рідному місту чимало ліричних творів рідною українською, а мрією Олександра є зробити Старобільськ культурною столицею як мінімум Луганщини).
До 1917 року, каже Олександр Лук’яненко, місто було дуже багатим – і духовно, і матеріально. А далі прийшла катастрофа. Проте край багатий на історичні події та постаті. Тут квартирував батько Махно, і донині ходять легенди про заховані ним у місті скарби. У місті писали свої знамениті «12 стільців» Ільф та Петров, тут жили Всеволод Гаршин (автор «Жабки-мандрівниці») та Георгій Лангеман (один із розробників міномету «Катюша», розстріляний сталінським режимом), Яків Бутков (міський голова Старобільська, який засадив його фруктовими садами та сосновим лісом, щоб уберегтися від сипучих пісків. Головний озеленювач країни). Старобільськ був першим українським містом, визволеним від німецької окупації, тому кілька місяців був столицею України у 1943 р.
На меморіалі слави поряд – стела Героям війни на сході України та другої світової війни, якими гордяться старобільці…
А ще нарешті зрозуміли походження назви Айдар (ріки, яка тут протікає), але нам більш асоціюється з назвою одного з першого батальйону добровольців. Згідно легенди, коли приїжджала у ці краї Катерина, то їй подарували щуку із золотою каблучкою, на що вона вигукнула «Ай да дар!». Насправді ж історики пов’язують походження від тюркських мов, можливо, від кримсько-тюркського «місячна ріка», або від грецько-тюркського поєднання «свята долина» або «біла долина» (високий берег ріки вкритий білими крейдяними горами).
Старобільці показали і театральне мистецтво: народний самодіяльний театр мініатюри «Шукачі» (керівник Мар’яна Бондар, режисер Галина Черв’як) зіграв постановку «Особливі люди» (соціально-психологічна драма на основі п’єси Олександра Ігнашова). Не лише актуальна тематика – особливих людей з діагнозом аутизм чи ДЦП – вразила до глибини душі, примусивши думати і плакати, шукати причин та можливості допомогти, міняти світогляд та бачення проблем, але й неймовірна професійна гра самодіяльних акторів, їх бездоганна (знову ж таки привернуло увагу) українська мова та уміння передати весь спектр емоцій, почуттів переважно болючих і важких, розбурхати незвичним поглядом у повільному плині буденності.
А Ольга Чех познайомила ще з людьми, якими гордиться місто. Батько і син Сергій і Богдан Ковальови. Чемпіони світу та України з кікбоксингу та боксу, директор і тренер ДЮСШ, де проводить час старобільська молодь, де їм створено усі умови для професійного тренування. «Ми не лише вчимо боксу та кікбоксингу, – говорить Богдан Ковальов, – ми насамперед навчаємо молоді сили духу, уміння постояти за себе і за слабшого, витривалості та здорового способу життя, словом, козацького гарту».
Неймовірною була екскурсія на … кінний завод. Відомий і найкращий в Україні Деркульський кінний завод, який уже понад 250 років розводить породистих скакунів, бере призи переможців на численних міжнародних скачках у Європі та Америці, вивів власну породу українського скакуна та щодня приносить позитив від спілкування з улюбленими на слобожанських степах кіньми. Сила і благородство цих красенів, лагідне лоскітне смакування шматочком цукру приводило у захват, вигул чистокровок заворожував граціозністю, як і особливості старих манежів, де і освітлення, і акустика, створені понад 150 років тому, вражали досконалістю, а експонати та розповідь гіда у музеї Деркульського кінного заводу відкривали нам цілий світ професійного конярства. Ну і як не зауважити, що саме тут здійснювалася заповітна мрія – проїхатися верхи на скакуні, звісно, під умілим супроводом досвідчених жокеїв.
«Дякуємо за радість, яку нам подарували», – звучало і від міського голови Старобільської міської ради Яни Літвінової, і від її заступника Оксани Потапової, яка супроводжувала нашу делегацію на концертних виступах, і від численного творчого колективу Будинку культури та самодіяльного театру «Шукачі», навіть від знайомих на коротких зустрічах і на сцені, і на вулицях та екскурсіях по місту – за недовгі миті спілкування і небагатослівних розмовах вловлювали спільне відчуття: схід і захід дійсно разом, і незважаючи на відстань понад 1300 км, ми дійсно українці по духу… А проєкт «Мистецтво заради єдності» в рамках культурних обмінів, запроваджених Львівською обласною радою «Схід і Захід разом» за підтримки «ЄВРОРЕГІОН «КАРПАТИ – УКРАЇНА» лише підкреслив цю істину і допоміг вкотре зустрітися та ближче познайомитися творчим колективам з Новороздільської та Старобільської громад.
Яна Літвінова, міський голова Старобільської міської ради, член правління Асоціації міст України, вразила жіночою харизмою і твердою логікою умілого керівника (за що її обрали уже вдруге), вродженою тактовністю та багатогранністю самодостатньої особистості, завітала привітати новороздільський «десант»: «Усім вам дуже вдячна, що ви приїхали. Луганщина – своєрідна і багатостраждальна. Звісно, кожен з нас окрім того, що насамперед робить все для наших хлопців-захисників, але попри все, ми вміємо святкувати так, щоб підняти бойовий дух людей, які постійно на передовій. Як жінка, як мама, завжди казала, що любов до батьківщини починається з пізнання свого коріння, з об’єднання українців, де б вони не були. Головне, що ми розуміємо – це наша держава, ми її любимо, шануємо, поважаємо. Велика вам дяка за драйв і емоції, які ви подарували. Ми будемо продовжувати нашу комунікацію та співпрацю і нехай Бог оберігає та благословляє наші спільні добрі справи».
Яна Літвінова передала вітання та презенти і Новороздільській громаді та міській голові Ярині Яценко, яку, після знайомства на спільних зібраннях Асоціації міст України, охарактеризувала як неймовірну жінку та розумного керівника, в досягнення якої та уміння йти до поставлених цілей вірить і бажає успіхів.
Співпраця Новий Розділ – Старобільськ, так виглядає, уже виросла з рамок лише культурних обмінів.
«Щиро вдячні нашим друзям славного міста Старобільськ за теплий, щирий і багатий прийом, за чудову нагоду дарувати свою творчість Слобожанщині, за налагоджені мости дружби між східним і західним містами нашої єдиної України», – підсумовував зустріч керівник делегації, начальник Управління культури, спорту та гуманітарної політики Новороздільської міської ради Володимир Засанський.
Від’жджаючи, слізно прощаючись з новими друзями, ми говорили: «До побачення! До нових зустрічей!».
Віра ВЛАСЮК
