Акуратні кабінети старости і діловода (хоча і потребують деякого ремонту) – нічого зайвого, хоча разом з тим відчувається жіночий шарм.
На столі уже очікують книги – поряд з офіційними дослідженнями історика Василя Лаби («Історія села Станківці від давніх часів до 1939 року», «Літопис парафії Розділ від давніх часів до 1939 року») свої, ще більш цінні, власноруч створені і красиво оформлені «Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці», «Історія села Станківці», «Історія села Тужанівці».
Історія – це ще одна стихія Наталії Зінченко, вірніше, одне з її перших, і назавжди, захоплень. Наталія Іванівна 20 років (1997-2017 рр.) працювала у Тужанівській школі вчителем історії та правознавства. І цікавилася історією сіл, які стали їй рідними, не лише з обов’язку. Багато читала, співставляла, шукала зустрічі із Василем Лабою і самотужки почала писати історію Станківці-Тужанівці-Підгірці з 1939 року.
«Не я одна, – скромно коментує. – Ми з дітьми ходили від хати до хати, розпитували старожилів, записували, збирали старі фото та легенди. Ось одне цікаве фото – курси діловодчиків у Станківцях в 1939 році. З побляклих чорно-білих світлин вишукували земляків – особливо багато розповідали нам Марія Ратич, Анна Тітко, Софія Садова (на жаль, уже нікого з них не залишилося в живих). Згадували і про священиків (у Станківцях 17 років правив світлої пам’яті отець Василь Репіньовський), про діяльність «Просвіти» і школи, про діячів УПА і виселених в Сибір, про загиблих і ув’язнених. Тут ще безліч не до кінця опрацьованих записів. Проте далеко не всі хочуть ворушити минуле і виносити наверх імена та події минулого».
Наталія Зінченко уклала брошурку «Таємниче південно-східне Придністров’я Миколаївського району» (ще у 2014 році). І плани ще є на майбутнє, аби часу стало.
А ще староста і справжня патріотка села має свою власну версію історії краю, створену на основі історичних досліджень, філологічних назв навколишніх територій, на основі порівнянь дат і подій, старовинних карт та історії хрещення краю: імовірно, Станківці-Тужанівці виникло як поселення втікачів із столиці білих хорватів Стільсько, які вибралися через підземні ходи. Звідки і назви: Розділ, який розділив дві епохи, Тужанівці, де тужили за минулим, Станківці, де зупинився стан… І, швидше всього, цим краєм пролягав маршрут Андрія Первозванного… На жаль, історія замовчувалася, перекручувалася, губилася, тож все це наразі на рівні припущень та співставлень.
Станківці і Тужанівці засновані у 1497 році. До нашого часу дійшов переказ про назву села Станківці: коли монголо-татарський хан вів свої орди на захід, біля річки Дністер, під горою їхня орда зупинилась на нічліг, тобто зробила стан (від чого і пішла назва Станківці).
У першій письмовій згадці від 1497-го оповідається, що представник короля Йоган Сенявський записав своїй дружині Барбарі борг в 400 гривень, на своїх маєтках, де було розташоване с. Тужанівці.
Підгірці засноване у 1706 році.
«Хрести свободи» на честь скасування панщини (16 квітня 1848 р. цісар Фердинанд І підписав закон про знесення панщини) стоять у всіх трьох селах.
- * *
- Героїчне минуле українських націоналістів у боротьбі за незалежність України увіковічнене у могилі воїнам УПА та пошануванню односельців поіменно, котрі віддали найдорожче за нашу Незалежність.
Організатори воїнства УПА на цих теренах – Йосип Григорович Пилипів з Тужановець і Михайло Дмитрович Островський зі Станковець. В організацію входили і дівчата – Парадочин Марія Федорівна (1923 р.н.), Пундор Анна Михайлівна (1922 р.н.), Пундор Анастасія Василівна (1920 р.н.), Пундор Анастасія Степанівна (1921 р.н.), Пилипів Ольга Григорівна (1923 р.н.), Хоманчук Стефанія Герасимівна (1926 р.н.), Винничак Марія Федорівна (1923 р.н.), Коник Катерина (1926 р.н.).Перша зрада про криївку була в 1944 р. в с. Піддністрянах. З села Станківці загинуло два повстанці: Млюзан Василь і Ковальський Григорій; з села Тужанівці – Ратич Петро, Івах Микола (облава прибула з Ходорова).
У 1945 році в с. Тужанівці біля старої школи відбувся бій, в якому загинув більшовик Панасюк, і було поранено Щепного Василя.
У лютому 1946 року було видано криївку на подвір’ї Медвецького Гаврила в с. Станківці. Облава приїхала з Ходорова. Вони обступили криївку, в якій було близько 15 чоловік. Коли відкрили криївку, з неї вийшов Пилипів Йосип Григорович (кущовий) і попросив, щоб підійшов до них «старший» для переговорів. Коли «старший» з облавівців наблизився до криївки, Пилипів його вбив. Йосип Григорович попросив хлопців, які були без зброї, залишити криївку і здатись. Тих, що не вийшли, облавівці закидали гранатами і підпалили криївку.
Там загинули – Пилипів Йосип Григорович (1922 р.н.), Медвецький Гаврило Іванович (1921 р.н.), Дяків Микола Семенович (1916 р.н.), Пундор Роман Олександрович (1928 р.н.), Озарко Михайло Григорович (1925 р.н.), Парадочин Василь Миколайович (1926 р.н.), Кохан Йосип Гаврилович (1898 р.н.), Головчак Дмитро Йосипович (1926 р.н.), Кунчак Іван (1920 р.н.), Кохан Василь Григорович (1928 р.н.), Головчак Йосип Гаврилович (1900 р.н.).
Символічний Хрест усім захисникам України знаходиться на території церковного подвір’я
Козацькі могили
Легенду про козацькі могили, які на даний час знаходяться біля старої дороги (північно-східна окраїна с. Станківці) переповіли наші пращури: «Коли йшли всі чоловіки на війну, то своєю шапкою (чоботом), кожен набирав землиці рідної і висипав на тому місці, край дороги. Насипали вони тоді високу могилу… А коли поверталися додому, то вже друга могила була насипана меншою».
Далі буде…
