16.5 C
Lviv
28.05.2024
Україна

Андрій ЛУЦІВ – патріот, журналіст та видавець. Його внесок в українську справу впродовж плідної, самовідданої діяльності на двох континентах важко переоцінити

З нагоди Дня журналіста

      У пантеоні визначних імен в українській журналістиці , які  відзначилися особливою доблестю та вагомим внеском у боротьбі з поневолювачами за державність України у період 30-х – 80-х років ХХ століття, на чільному місці перебуває постать Андрія Луціва, 1911 року народження. Він належить до славної  генерації українців, які після втрати незалежності УНР та примусового приєднання Галичини до Польщі у 20-х роках минулого століття , повстали проти такої історичної несправедливості. У спеціальному випуску Львівської Наукової Бібліотеки ім В. Стефаника, виданому у 2001 році, у розділі «Українська журналістика в іменах» подано грунтовну біографічну довідку про Андрія ЛУЦІВА. Оскільки широкий загал недостатньо ознайомлений з діяльністю цього видатного патріота, журналіста та видавця, редакція насамперед пропонує витяги із вказаного спецвипуску, де докладно висвітлено життєвий та творчий шлях уродженця села Голешева, що на Ходорівщині:

«ДРАГАН  Антін [справж.: Луців Андрій; псевд. і крипт.: А. Д., М(аксим) Подорожний, Хуан де Барабан

( 08.28.1913, с. Голешів, тепер Жидачівського р-ну Львівсь-кої обл. — 02.02.1986, м. Вашинггон, США ) — український журналіст, редактор, публіцист, політично-громадський діяч).

Початкову освіту отримав у рідному селі і 7-річній школі в Журавні, відтак закінчив Академічну гімназію у Львові і вступив на студії права у Львівському університеті. Ще в гімназії став активним членом Юнацтва ОУН для боротьби за незалежність України і проти жорстокого панування  Польщі в Західній Україні. Вже студентом був співредактором націоналістичного щоденника «Голос» і різних підпільних видань ОУН, а також львівського щоденника «Наше Слово». Працював також у газеті «Кооперативна Родина» у Львові. За діяльність в ОУН після довгого перебування у слідчій тюрмі «Бригітки» був засуджений на два роки ув’язнення (1934— 1936 рр.). Після звільнення постійно переслідувався польською владою. 1937 р. йому вдалося втекти на Захід; у 1938 — 1942 рр. працював для Української пресової служби у Берліні, де згодом був редактором «Українця» і «Хлібороба», газет для примусових робітників у Німеччині. Переслідуваний нацистами, восени 1943 р. перебрався через окуповану  Францію і пішки через Піренеї до Іспанії, де іспанська  поліція його як нелегального втікача посадила до в язниці в Памплоні. 1944 р. А. Драгана перевезли до концентраційного табору в Міранці над Ебром, утримуваного союзниками для чужинців, які опинилися в Іспанії без дозволу і відповідних документів. Тут він нав’язав контакти з редактором українського щоденника «Свобода», що виходив в Джерсі-Ситі (США), Лукою Мишугою. 3 концтабору почав дописувати до газети під різними псевдонімами, зокрема Максим Подорожний  і Хуан де Барабан. 

Завдяки заходам Л. Мишуги і Міжнародного Червоного Хреста 12 квітня 1946 р. прибув до США і вже наступного дня почав працювати в газеті «Свобода». Відразу включився в ор-ганізоване громадське життя американських українців. У перші роки після прибуття до США написав сценарії вистав «Гомін України», що їх щорічно ставили члени Ліги української молоді Північної Америки в Карнегі Гол — найбільшій концертній залі Нью-Йорку.

Невдовзі після прибуття до США став співредактором газети «Свобода», а від 1955 р., після смерті Л. Мишуги, очолював редакцію аж до відходу на пенсію 1978 р. 3 притаманною йому енергією працював над розвитком газети і її ролі в житті американських українців. До співпраці в редакційній колегії залучив таких визначних журналістів, письменників і літературознавців, як Іван Кедрин, Богдан Кравців, В’ячеслав Давиденко, Лука Луців, Леонід Полтава, Михайло Сосновський. Заангажував ряд позаштатних кореспондентів-дописувачів у США, а також у країнах Європи і Південної Америки. Започаткував регулярні сторінки, присвячені праці окремих організацій і установ — молодіжних організацій(Спілкаукраїнської молоді, Пласт, Організація демократичної української молоді), наукових установ(Українська вільна академія наук, Наукове товариство ім. Шев-ченка), спортивну сторінку, окремий щотижневий літературно-мистецький додаток.Відновив видання для дітей — місячник «Веселка» (за редакцією Володимира Багури).

 Великий вплив газети використовував для підтримки справ, які вважав життєво важливими для української громади у США. Впродовж 23 років на посаді головного редактора «Свободи» провів три головні — як він це називав — «хрестоносні походи». На початку 60-х рр. переконав «Український Народний Союз», найбільшу братську страхувальну установу в Північній Америці та видавця «Свободи», фінансово підтримати видання англомовної енциклопедії українознавства. Енциклопедія «Ukгаіnе: А Соnсіsе Enсусlоредіа» з’явилася у двох томах (1963, 1971) за редакцією проф. В. Кубійовича і за співучастю ряду визначних українських науковців Заходу. Сам А. Драган став керівним редактором видання, завідуючи всіма технічними справами, включно з тривалими переговорами з видавцем — Торонтським університетом.

Другим «хрестоносним походом» А. Драган уважав справу побудови пам’ятника Тарасові Шевченкові в столиці США— Вашинггоні. Відіграв ключову роль у створенні комітету побудови пам’ятника, а згодом і на сторінках «Свободи», і невтомною особистою діяльністю підтримував цей задум аж до його здійснення у 1964 р. р. Упорядкував довідку про історію побудови пам’ятника «Шевченко у Вашінгтоні» (1984). Як редактор «Свободи» відіграв провідну роль у мобілізації  громадської думки американських українців для підтримки створення кафедр українознавства при Гарвардському університеті, що було зреалізовано у 1974 . Ініціатива та співпраця редактора А. Драгана і трибуна, яку він дав цій справі на сторінках «Свободи», були вирішальними для успіху цієї справи.

Крім наполегливої довголітньої професійної праці — журналістом, редактором і публіцистом, А. Драган відігравав провідну роль в організованому громадському житті американських українців. Був членом керівних органів Українського конгресового комітету Америки,  який нагородив його своєю Шевченківською премією 1976 ., згодом — Української американської координаційної ради. Значною мірою спричинився до реалізації ідеї створення Світового конгресу вільних українців. Належав до Управи Наукового товариства ім, Шевченка й очолював його Пресову комісію. Був серед  засновників і активних членів Спілки Українських Журналістів Америки. Журналістська і громадська діяльність А. Драгана проходила у двох різних світах і на двох континентах; він був шанувальником «вільної землі Вашінгтона», але  і все його життя неодмінно позначалися любов’ ю до України і великою пошаною до її народу».

ххх

У 2014 році побачила світ книга історико – краєзнавчих нарисів і спогадів «Голешів в історії, культурі та людських долях», видана у Львові Інститутом Народознавства НАНУ( упорядники – вихідці з села Голешева: кандидат мистецтвознавства, заслужений працівник культури України Роман Яців та підприємець Федір Романович). До написання цього видання долучилися відомі науковці, журналісти, фахівці з історії та культури.

В розділі «Голешівські хроніки», який підготували ваш автор з матір’ю Анастасією Басараб, окремий нарис присвячено саме Андрію Луціву, видатному землякові, потужна постать якого в українській журналістиці, як видається, ще недостатньо вивчена.

Отож з метою інформування широкого загалу про діяльність українського патріота та з нагоди Дня журналіста, пропонуємо читачам окремі витяги із книги «Голешів в історії, культурі та людських долях»:

    «… Вже з гімназійної лави Андрій влився у ряди протестної галицької молоді , яка гуртувалась навколо ідеї Самостійної України , а згодом, навчаючись юриспруденції у Львівському університеті, –  став членом Організації Українських націоналістів, щоб боротися за  державність України. Коли на Західній Україні стало відомо про голодомор 1932 -1933 років, здійснений на території Радянської України комуністично – сталінським режимом СРСР, внаслідок чого голодною смертю загинули мільйони українців, Провід ОУН як акт відплати  за Голодомор  здійснив вбивство консула СРСР у Львові Майлова (22 жовтня 1933р.).  Атентат здійснив студент Львівського університету Микола Лемик, який, до речі, з Андрієм Луцівим бував у Голешеві.

 За категоричним наполяганням керівництва Радянського Союзу польська служба безпеки арештовувала усіх, хто міг бути хоч якось причетним до цього резонансного вбивства. Зокрема, був затриманий і Андрій Луців. Проте він усіляко заперечував свою причетність. Через деякий час його звільнили з – під арешту. Але на волі мужній націоналіст перебував недовго: за підозрою у підготовці  вбивства  польського міністра внутрішніх справ Пєрацького, здійсненого Організацією Українських націоналістів за політику пацифікації Галичини (15 червня 1934р.), польська дефензива знову ув’язнила Андрія .

Мій батько, Комарницький Микола (та мій улюблений дідусь – наставник – І. Б.), який доводився двоюрідним братом Андрію Луціву, часто їздив на побачення з ув’язненим  родичем у сумнозвісну тюрму «Бригідки», передавав йому продуктові передачі, останні новини з волі. Так тривало до часу, коли Андрія було переведено у тюрму, розташовану у Польщі (м. Сороки).

У період ІІ Світової війни Андрій Луців як член ОУН, очолюваної полковником Андрієм Мельником, працював в Українській Службі Преси у Берліні, був редактором  газет «Українець» та «Хлібороб», читацькою аудиторією цих видань були українці – остарбайтери,  вивезені окупантами з України до Німеччини на примусові роботи. У збірці «Літопис червоної калини» Андрій Луців надрукував документальну повість «Мого сина розстріляли у Вінниці» – про злочин військ НКВД, які у 1941 році розстріляли та замордували кільканадцять тисяч невинних українців.

У 1943 році йому ледь вдалося уникнути арешту гестапо, але націоналістична підпільна мережа зуміла вчасно попередити про небезпеку Андрія Луціва. Власне, відтоді Андрій Луців змінив своє прізвище на інше – Антін Драган.

Коли завершилася Друга світова війна, А. Луців, після  нетривалого періоду перебування у таборі у американській зоні окупації Берліна, а згодом – у Іспанії, перебрався у США. Проте і тут Андрій Луців не припинив націоналістичної діяльності: влаштувався на роботу в редакцію першої української газети у США «Свобода», яку згодом, починаючи з  1952  року, очолив на довгі і плідні 27 років. Сповна проявив себе Андрій  Луців і як талановитий видавець, оскільки, окрім титанічної журналістської праці, редагував Альманах Національної Української Асоціації, був співредактором Малої Української Енциклопедії (1963 – 1971 роки). Внесок Андрія Луціва в українську справу, у популяризацію ідей незалежної України, її літературно – мистецької спадщини  важко переоцінити. У цьому сенсі його  діяльність у чомусь  схожа із діяльністю видатного поляка – інтелектуала Єжи Гедройця, який у еміграції в Парижі редагував політико – культурологічний журнал «Культура» і своєю працею будив польське суспільство до спротиву тоталітарному комуністичному режиму, пропагував польсько – українське порозуміння.

 ...Його журналістську справу продовжила дочка –  Оксана Драган. Вона тривалий час разом з чоловіком Романом Кравцівим, сином відомого львівського літературознавця Богдана Кравціва, який із сім’єю у 40-х емігрував у США (пан Роман  готував  актуальні репортажі для телепрограми «Вікно в Америку» аж поки декілька років тому не вийшов на пенсію) працювали в українській редакції знаменитої радіостанції «Голос Америки».Після здобуття незалежності України це  відоме подружжя разом з донечками  Оленкою та Наталею неодноразово приїжджали на «малу батьківщину» діда Андрія Луціва –  у село Голешів – та матері Юрія Кравціва – до Львова.

 …Стосовно акцій періоду польського поневолення цікаву історію оповіли нині покійні Ганна Когут та Ганна Левенець. За їхніми розповідями, на прем’єру однієї забороненої п’єси , яку ставили у стодолі одного господаря, запросили Андрія Луціва, який на той час був студентом правничого факультету Львівського університету. Невідомо звідки взялися з повіту два польські жандарми. Всі дуже перелякалися і хотіли перервати постановку, проте А. Луців як майбутній юрист та бувалий оунівець переконливо попросив сільських артистів не боятися і продовжувати виставу, бо польським «шандарам» слід, дотримуючись службових обов’язків  згідно із відповідним законом (що – що, а тогочасні закони польської влади Андрій скрупульозно вивчав, аби згодом «придалися»  у спротиві окупанту)   вислухати всю п’єсу і аж тоді вживати заходи. І голешівці, переборовши страх, виконали свої ролі до кінця. Більше того, по завершенні виступу ще  й заспівали стрілецьку пісню «Не пора, не пора…», яку підтримали глядачі. Жандарми від несподіванки заціпеніли – в цей час, скориставшись ситуацією, зі сцени «артисти» втекли через протилежні двері стодоли хто куди, розбіглись і глядачі. Ошелешені жандарми вирішили не розголошувати свій «прокол» у службі і подалися з Голешева ні з чим…

Коли жандарми поїхали, сільські артисти – патріоти зібралися разом у самодіяльному театрі – стодолі і раділи, що так вдалося обдурити поляків. А Андрій Луців вчив їх, щоб вони завжди підтримували один одного, як мушкетери з відомого  роману Александра Дюма  – «Один за всіх, всі – за одного!». До речі, з цього приводу Микола Комарницький розповів нам випадок, дотичний до цього девізу:  якось, коли голешівський студент університету відвідав рідну домівку, а потім  зустрівся із  товаришами,  став накрапати дощик. Один із  сільських приятелів – симпатиків  ОУН вже хотів розкрити парасольку над А. Луцівим. Тоді Андрій дотепно сказав: « Якщо зможеш своєю парасолькою накрити нас усіх, то відкривай!». Всі довго сміялися…і робили висновки.

А цей епізод розповіла пані Ганна Когут. На Йордан всі люди села разом із священиком йшли святити воду на ріку Дністер. На річці селяни завжди вирубували з льоду хрест, прикрашали його вінком з барвінку і червоними гілками калини. А  у голові хреста вивішували синьо – жовтий прапор. Андрій Луців попросив хлопців написати такий плакат: « Посвяти, Боже, Йорданську воду для українського народу!». І додав : « Нехай цей прекрасний хрест пливе до Чорного моря. Нехай люди знають, як ми у Голешеві святкуємо Йордан»

З Днем, журналіста, сущі в Україні та світі колеги!

Підготували Анастасія  БАСАРАБ, Іван БАСАРАБ

Схожі повідомлення

Футбол, хокей, бокс та інші популярні види спорту — в одному місці: чому варто слідкувати за Спорт ЮА

admin

Що краще конвектор або масляний обігрівач

admin

З0-річний «хакер» зі Львова спустошував банківські рахунки громадян і наживався. Утім, поліцейські його таки викрили. Далі – розслідування, суд та вирок

admin3

Вперше у світовій історії потоплено у бою ракетний крейсер

admin3

Авіатроща на Миколаївщині – вертоліт упав і загорівся

admin2

РФ руйнує життя мільйонів людей. Понад 3 млн українців виїхали до Європи, 11-12 млн стали внутрішніми переселенцями, – Подоляк

admin3

Залишити коментар