10/01/2020

З ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ КРАЮ

ОКРУЖНИЙ ПРОВІДНИК ОУН-УПА ЛЬВІВСЬКОГО КРАЮ «ДНІПРОВИЙ»

Брат Василя – Зеновій після повернення з сибірської висилки розпитував його дружину Анну, чи відомо їй, де похований брат. Від Анни довідався, що на захороненні чоловіка вона була, її привезли повстанці. Просила їх, щоби показали його тіло, бо могла пізнати по сорочці, та його не показали. Про місце, де похований Василь, вона Зеновію не повідомила – розмова велась у шістдесятих роках, тому її можна зрозуміти. Незабаром, за кілька років, Зеновію стало відомо деталі про поховання брата, правда, від чужих людей. Ось що він пригадував: «Так сталося, що в шістдесятих роках мені довелося працювати певний період в Великому Любені. Там, під час роботи, я познайомився з жінкою, котра була з тих же теренів. Розмовляючи з нею про життя, ми обоє відчули спільний біль, котрий зазнала як її, так і моя родина від більшовиків. Це послужило більшій відвертості та довірі при спілкуванні між нами. Вона розповіла, що її чоловік загинув у повстанцях, я розповів про свою родину, згадавши, що два мої брати загинули також десь у їхніх теренах, а їхні тіла були обезголовлені, мабуть, як доказ їхньої смерті перед більшовиками (про це сім’я довідалась по приїзду із заслання). Почувши таке, жінка відповіла, що їй відомо про чотири обезголовлені тіла, які виявили повстанці, а поховали їх у Малому Любені у братній могилі біля церкви». Це для Зеновія було вкрай несподівано, почути таку новину у випадковій розмові, але в той час йому було не до пошуків.


Після смерті Василя Костика – «Дніпрового», його дружина Анна, під прізвищем Шиманська, з дочкою Лесею, під ім’ям Марія та сином Борисом багато років переховуються по чужих родинах в селах Городоччини. Автору вдалось дослідити, що на перших порах дочка Леся перебувала в селі Хишевичі, у родині Салечко. В цій сім’ї зростав хлопчина Михайло, що в подальшому став пілотом, літав на літаку АН-2 («кукурузнику»). Проживав він у Львові, на сьогодні уже покійний та похований в Хишевичах. Мати у той час переховувалась у другому селі разом з сином Борисом. Як пригадує дочка Лесі – Оксана Медяна, жителька Жидачева, що коли мати мала зустріч із бабусею Анною, то бігла їй назустріч два кілометри по снігу. Мабуть, підпілля ОУН часто змінювало конспіративні квартири перебування Анни і її дітей, бо в подальшому вони перебували там же, в Хишевичах, але в сім’ї Околот Івана і Анни, котрі мали двох своїх дітей – Марію, 1942 р.н., та сина Василя, 1948 р.н. Сім’я Околот в підпільників мала велику довіру, адже їх стрийко (брат батька – авт.) Околот Богдан був відомим лікарем в підпіллі ОУН під псевдонімом «СКОБОВИЧ ОКОЛОТ». Він був арештований гестапо і висланий у концтабір «Освенцім», та через певний час провід ОУН допоміг йому звільнитись і переїхати в Швейцарію, де став відомим професором медицини. В кінці 80-х років він писав листи-звернення від імені української діаспори на ім’я Михайла Горбачова.


В родині Околот Анна з дітьми перебувала не один рік, її діти були записані в цій сім’ї , пішли в початкову школу. Але в 1950-му році стало відомо, що за агентурними даними більшовики знають, що в сім’ї Околот переховується жінка з двома дітьми, Анна була змушена залишити гостинну родину. Дуже швидко більшовики наскочили з обшуком, але Анни там вже не було. Не дивлячись на це, сім’ю Околот звинуватили у зв’язках з націоналістичним підпіллям і вислали в Хабаровський край.


Із спогадів Анни Вернер-Гулей, псевдонім «Іскра»: «У п’ятдесятому році дружина Василя Костика – Анна появилась у рідному селі Отиневичі і деякий час разом з дітьми переховувалась у моїх батьків, в хаті Вернера Михайла. Пізніше двоюрідний брат Анни – Семен Клемкович покликав її проживати в батьківський дім, де вони перебували деякий час. Про це знову дізнались більшовики, схопили Анну та повезли до Ходорова на допит. Анна ж, рятуючи себе і дітей, імітувала божевілля. Протримавши її в застінку кілька днів та нічого не довідавшись, вони відпустили затриману. Після цього випадку Анна ще довгий час імітувала хворобу, остерігаючись «доброзичливців», і енкаведисти залишили її у спокої. Про те, що Анна цілком здорова, не здогадувались навіть близькі родичі, з якими спілкувався автор. Нещодавно, спілкуючись з родиною Околот з Хишевич, дізнався, що Анна, проживаючи в їхній сім’ї до 1950 року, була цілком здоровою жінкою. Ось такий не простий, тернистий шлях довелось пройти дружині Василя Костика. Останні роки життя вона провела в Отиневичах, де і спочила з Богом 21 вересня 1981 року».


* * *

Дочка Василя і Анни - Леся вийшла заміж за Степана Коцовського, разом збудували дім в Отиневичах, виростили двоє дітей – Оксану і Василя. Померла Леся 3 липня 2001 року. Брат Лесі, Борис, після школи навчався в Дрогобичі, заочно закінчив економічний факультет Тернопільського університету, поселився у Яворові, де проживав із сім’єю.


* * *

Із заслання, з сім’ї Костиків, до рідного краю першим повернувся в 1957 році брат Зеновій. Проживав у селі нелегально, поки в кінці року, з допомогою дружини голови колгоспу Галиченко (родом зі Сходу України – авт.), йому не вдалось прописатися до родини Клемковича Семена. За фахом Зеновій був кравець, роботу підшукав у Львові. У 1958 році його було призвано в ряди радянської армії, службу проходив в будівельному батальйоні. Після демобілізації Зеновій поселився у Львові, де створив сім’ю, виховав двоє дітей – дочку і сина. На даний час проживає там же. Батько Михайло і сестра Надія повернулись з заслання у 1958 році. Сестру з допомогою друзів Зеновія вдалось приписати недалеко від Львова, а батько протягом року проживав в селі без прописки. В 1959 році в рідні краї повернулась мати сімейства Розалія з сином Ігорем, воз’єднана сім’я поселилась в одного з родичів. Брат Любомир поміняв квартиру в Омську на Житомир. Сестра Ольга з чоловіком Стахом та двома дітьми у 1959 році переїхали на наші терени, поселилась біля Стрия, в селі Ходовичі.


Ось така складна, драматична доля випала сім’ї Костиків, котра з великими труднощами, переборюючи ярлик «бандерівської родини», змушена була облаштовувати своє життя з нуля на прабатьківській землі, яка для них була завжди дорогою, рідною, бо скроплена кров’ю їх братів та сотень і тисяч відомих і безіменних героїв.



Зіновій Горін,
дослідник українських
визвольних змагань ХХ ст.


Сторінки << 2 3 4

 








24.10.2020 0:48
  • Демографічна ситуація в м. Новий Розділ та у Миколаївському районі на 1 вересня 2020 •
24.10.2020 0:44
  • Платник єдиного податку, який має податковий борг більше 1020 гривень, не зможе перебувати на спрощеній системі оподаткування •
24.10.2020 0:40
  • 25 жовтня Україна переходить на зимовий час •
24.10.2020 0:35
  • З 26 жовтня м. Новий Розділ буде в Помаранчевому рівні епідемічної небезпеки •
23.10.2020 22:54
  • Оперативна інформація про поширення коронавірусної інфекції COVID-19 по Україні на 23 жовтня •
23.10.2020 22:46
  • 22 жовтня у Львівській області 375 мешканців захворіло на covid-19 •