Він ішов щедрим полем

Світлій пам’яті Віктора Бойка 13.02.1936 – 03.03.2019


Віктор Бойко

Згасла свічка життя… Залишилися у душі гіркота скорботи, сльоза розлуки та добра пам’ять про Людину. Він називав себе «Ранком», бо надто любив початок дня, свіжість кожної години у будь-яку пору року. Таке розуміння дарувало надію та хороші позитивні думки у час, коли тіло хилилось до заходу життя. Ранок третього дня березня, вклонившись, особисто сам попрощався зі своїм тезкою. Таки Ранок… Не день, не вечір і не ніч! Віктор Спиридонович Бойко народився у 1936 році на гарячій кримській землі біля Бахчисараю. Дитинство та юність пройшли в українському селі Глиняна Балка, що на Черкащині. Там малого хлопчика називали Леликом, бо дуже любив дивитись у небо та радів, коли повертались лелеки. Там формувався світогляд на життя, яке відбувалося у воєнний і післявоєнний період двадцятого століття.
Сирітська доля та важке післявоєнне дитинство привчили добувати хліб насущний тяжкою працею і навчанням, що, дякуючи Богу, пішло на користь. Батька, Спиридона Бойка, забрала війна, тож виховання лягло на тендітні мамині плечі. З теплотою та вдячністю Віктор завше згадував та розповідав про неї: «Це вона, Матуся, найдорожча мені людина, навчила мене життя, привчила до чесної праці та прищепила любов до рідної української мови і до слова, яке з дитинства було моїм супутником і порадником».
У молоді роки Віктора знали як фотокореспондента. Є у його альбомі світлини Юрія Гагаріна, Германа Титова, Людмили Сенчиної, Лева Лещенка… Він спиняв фотоапаратом цікаві миті й зберіг їх назавжди. Та найкращим портретом є той, де дружина Анна Лук’янівна ледь-ледь усміхається та ніжно вдивляється у далину, немов крізь час. Згодом сім’я Бойків переїхала у Новий Розділ. Як же вони його полюбили! Це відчувалося у віршах, у щоденній розмові, бо ні разу не пошкодували про свій вибір.
Віктор Спиридонович – добрий батько та мудрий порадник членів літературного гуртка «Барви». Скільки було чудових літературних читань та вечорів, коли усі насолоджувалися його поезією. Глибока лірика, сердечні роздуми про життя, відданість рідному краю та неймовірна доброта переплелися у кожному з них. А вірші ж які! Такі, що дарують хороший неспокій, навчають не оминати красу природи та є вдякою Небесам за талант писати. Тому й стали піснями, тому їх читають та вивчатимуть напам’ять. Ці вірші вкладені у авторські збірки «Все починається з любові» та «Життя криниця». У певний час Віктор Бойко став класиком Нового Роздолу.
… «Заходь, дочечко!» - такі добрі слова завжди чулися із його усміхнених у вуса уст. Спокійна розмова, розповідь про нові вірші, про відгуки на них у соцмережі. Саме так, бо у поважному віці легко опанував комп’ютер і вільно спілкувався в Інтернеті. Тому Віктор Спиридонович мав віртуальних шанувальників у багатьох країнах і на далеких континентах. Та щоразу чекав на живе спілкування, на друзів та гостей, бо через хворобу не міг виходити із дому. Здається, людина як людина, така як усі. Але мав кілька особливостей, які творили його як творчу особистість. Віктор Бойко любив писати вірші спозаранку, коли сходило сонечко, коли звичний пейзаж за вікном лише вимальовувався першими променями. Ще умів дивитися в очі так, немов слухав твоє серце.
Як же сумно усвідомлювати, що відтепер про Віктора Бойка будуть лише спомини і уже написані вірші. Але, напевно, так починаються легенди. Ось прийде Ранок, притулиться до вікна, щось привітно шепне, приголубить промінцем, побажає хорошого дня і … майне у Небо.

Віктор Бойко
ДОЛЯ
Я вдячний тобі, моя доле,
Що посіяне мною зійшло,
Що моє поетичне поле
Словами добра зацвіло.
Дорога до слова терниста:
І сонце, і снігом мете,
І докір сумління все тисне,
А що ж з того слова зросте?..
Чи слово моє буде чистим,
Як дитяча сльоза на щоці,
Чи мечем понад кимось нависне
Від пера, що тримаю в руці.
Та я знаю, колись, у майбутнім,
Хтось листочок поезій знайде
Й мого слова дарована сутність
На устах його враз зацвіте.
І душа моя, десь там…, у небі,
Від любові й добра защемить.
Буде мріяти завжди про землю,
Щоб життям новим заново жить.


Зі сумом і скорботою, члени літературного гуртка «Барви» та працівники міських бібліотек