14/06/2019

МЕГАЗАВОДИ УКРАЇНИ

Продуманий менеджмент, сприяння новаторським ініціативам персоналу та створені адміністрацією умови для продуктивної праці та відпочинку колективу дали вражаючий результат...

Ростислав Гапатин

Отже, для довідки читачів «Вісника Розділля»: всього в Україні підприємств, які профільно схожі на новороздільський ДМЗ «Карпати», налічується 10 -12. Як уточнив на початку зустрічі генеральний директор підприємства Ростислав ГАПАТИН, сюди можна віднести всі українські вагоно – ремонтні підприємства, частково ДЕПО. А якщо вже визначати досягнення заводу та ступінь виконання колективом надскладних виробничих операцій за рейтинговою шкалою, то ДМЗ «Карпати» на сьогодні посідає третю сходинку серед українських виробників. Щомісячно на підприємстві виготовляється 120 – 150 вагонів.

Якщо вже згадувати, коли розпочалося відродження заводу після непростого кризового періоду першої декади ІІІ тисячоліття, то це фактично відбулося 7 років тому. «Починаючи з 2012 року, - продовжив Ростислав Романович, - підприємством були оформлені контракти на постачання на Росію наших зерновозів. Але через рік – півтора, в силу нових політичних реалій, анексії північним сусідом Криму та військових дій на Донбасі, вказані контракти втратили свою чинність, тому ми змушені були шукати замовників на заводську продукцію на теренах України. Зізнаюся, це був непростий період переорієнтації заводського менеджменту , як кажуть, по ходу розвитку стрімких подій в державі, але це завдання нам вдалося виконати у доволі прийнятні терміни. Одне слово, на вітчизняному ринку наше підприємство помітили, продукція заводу стала затребуваною та, головне, конкурентноспроможною. З місяця в місяць замовників більшало, а це означало, що менеджмент заводу обрав правильний шлях, розроблений перспективний бізнес – план виявився ефективним. І вже десь наприкінці 2016 року підприємство подолало точку беззбитковості.

Починаючи із 2017 року розпочався період підйому, тобто нарощування виробництва, а з 2018 року спостерігається процес інтенсивного розвитку».




Саме з метою докладнішого інформування новороздільців про підприємство, яке, без перебільшення, можна назвати суто українським мегазаводом саме із українським менеджментом і українським капіталом, днями репортер відвідав ТОВ «ДМЗ «Карпати». Про діяльність підприємства, починаючи від докладного коментаря про вузлові ланки технологічного ланцюга, і завершуючи соціально – побутовою складовою, оповідав генеральний директор ТОВ «ДМЗ «Карпати» Ростислав Гапатин.

Перш ніж розпочати захоплюючу двогодинну екскурсію, Ростислав Романович, на прохання репортера лаконічно повідомив про свою виробничу «біографію» на знаменитому підприємстві: «Перший раз прийшов трудитися на завод у 1978 році. Через рік з «хвостиком» роботи на заводі настала, так би мовити, вимушена перерва, оскільки навчався в інституті. А вже з 1983 року і по сьогодні постійно працюю на підприємстві».

Далі, не гаючи дорогоцінного часу, бо й справді, на заводі час – це гроші, пан Ростислав приступив до виконання почесного обов’язку гіда.

Отже, захоплююча і вражаюча уяву репортера екскурсія розпочалася із головного виробничого корпусу підприємства.

Пропонуємо до уваги читачів тезовий звіт - репортаж про мегазавод, яких в Україні можна перелічити на пальцях однієї руки


Велике підприємство інтенсивно розвивається, тому потребує великих площ. Нещодавно стартував процес розширення території заводу

«Отже, головний виробничий корпус, - розпочав коментар Ростислав Романович, - побудований із суміщення 12-ти прогонів, довжиною 100 метрів та 24 метри шириною. Загальна площа корпусу – 4,2 гектара. Якщо вже продовжувати тему площ, то відразу поінформую читачів «Вісника Розділля», що на даний час площа території підприємства становить 17,5 гектарів і якщо долучиться земельна ділянка, на якій буде облаштовано сонячну електростанцію (відповідний процес уже нещодавно стартував, сесія міської ради прийняла відповідне рішення), то невдовзі ще додастсься понад 3 гектари.

Наголошу, що підприємству вкрай потрібна додаткова територія ще й для того, щоб збільшити під’їзні шляхи для утримання вагонного парку – як ремонтного, так і новопобудованого».

На підтвердження важливості «прирощення» ще декількох гектарів до теперішньої території заводу Ростислав Романович в ході екскурсії показав репортеру майданчик, де зберігалися декілька вже готових, сяючих яскравою «салатового» кольору фарбою, розтрафаречених, із інформаційними «врізками» вагонів, проте без колісних пар . «Як бачите, це вже готова продукція, відзначив Ростислав Романович, - і ці вагони мали б стояти на рейках і бути готовими до курсування. Проте, на жаль, у заводу поки що не вистачає додаткової площі для облаштування під’їзних шляхів для того, щоб утримувати вагонний парк. Утім, ми вже почали реалізовувати питання збільшення колійного господарства. Зокрема, з цією метою ми демонтували дві споруди, третя – у процесі демонтажу. Власне, на цій території ми будемо розміщати чотири, а, можливо, і навіть п’ять залізничних «віток» для накопичення та відстою рухомого складу».


Ключові ланки громіздкого і масштабного ланцюга виробничого процесу

Отже, ми знаходимось у монтажному відділенні колісно – роликового цеху . « Це вкрай важлива ланка,- наголосив Ростислав Романович, - і працівники поміж собою напівжартома кажуть, що тут «ходять мікрони». Щоб читачі розуміли, підшипники, які монтуються на вісь на колісну пару, є елементом надзвичайно відповідальним. І для того, щоб вони працювали належним чином, потрібно так само належно і підготувати їх до монтажу, змонтувати при певній температурі з певними допусками з певним зусиллям. І, що вкрай важливо, забезпечити їм безперебійне мащення в процесі експлуатації. Бо інакше підшипник, що називається, ходити не буде: він може грітися, що відповідно спричинить збій у експлуатації, а це вже нікуди не годиться. Тому все має бути виконано і вивірено до мікрона. Звідси й приповідка, що тут «ходять мікрони».

ТОВ «ДМЗ «Карпати»
* * *

За хвилю – другу ми відвідали новопобудований колісно – візковий цех, у якому формуються колісні пари для вагонних візків. «Тут відбувається повний цикл механічної обробки осі, з врахуванням не тільки механічної обробки, але і накатки, шліфовки, нарізання різьби для кріплення торцевих шайб, - уточнив Р. Гапатин. - Крім того, проходить розточка колеса цільноката, далі іде етап напресовки коліс і подальше переміщення колісної пари у наступне відділення заводу, де проходить «одягання» підшипникових елементів буксового вузла.

Таким чином, із цього цеху виходить повна комплектна колісна пара, котра, своєю чергою, переміщається на дільницю зборки візків. Тільки після цього процесу повністю зібраний візок виходить з цеху і «стає» під наш вагон для наступної виробничої фази. До слова, ми вже фактично почали самостійно випускати заводські колісні пари».

* * *

Під час цікавої мандрівки усіма ланками технологічного ланцюга, згідно з яким відбувається виробництво вагонів та іншої продукції заводу, пан Гапатин продемонстрував так званий верхній майданчик, на якому здійснюються всі логістичні, маневрові операції з металопрокатом, з комплектуючими і тому подібне. Для довідки: завод в середньому в місяць перепрацьовує до 2,5 тисяч тонн металопрокату – як листового, так і фасонного, а також литва та комплектуючих. Тому логістичних операцій на підприємстві дуже багато, тож керівник підприємства коментував тільки про основні.

* * *

Чимало уваги Ростислав Романович приділив і котельному цеху, який спеціалізується на побудові нових зразків вагонного парку і побудові заводських контейнерів кількох моделей для транспортування різних видів вантажів. «Зокрема, - підкреслив генеральний директор, - є контейнери для транспортування сипучих вантажів, для транспортування зріджених газів, для транспортування карбамідо-аміачних сумішей, для транспортування бітуму і для транспортування їдких і агресивних середовищ. Загалом 5 моделей».

На запитання репортера, яким чином така великогабаритна продукція постачається замовнику, Ростислав Романович повідомив: «Ми спеціально розробили нову модель платформи, призначеної для перевезення залізницею вказаних контейнерів. Така платформа може транспортувати замовнику два 20-футових контейнери або один 45-футовий. До речі, інколи замовник, отримавши контейнери, купує і платформу, на якій їх доставили. Отака трапляється взаємовигідна логістика».

* * *




«А зараз ми знаходимося на території механоскладального цеху, - продовжував «накачувати» репортера довідковою інформацією пан Гапатин, - зокрема, на останніх етапах формування вагону. Ось ми бачимо піднятий кузов для того, щоб працівники змонтували елементи гальмівної системи, ударно – тягові механізми, автозчіпи, доукомплектували і відрегулювали механізми розвантажувальної системи, завантажувальні люки, очистили перед фарбуванням. І далі іде подача готового вагона у фарбувальну камеру, де відбувається грунтове покриття, кінцеве лакофарбове покриття і нанесення трафаретів.

На завершальній стадії виробництва вагона у спеціальному боксі виконується грунтове та фарбове покриття.

До слова, ми використовуємо фарбу виключно німецького виробництва, яку на підприємство доставляє фірма – виробник. В середньому у місяць виходить з 12 тонн. Це, власне, той поки що рідкісний випадок, коли німецький виробник працює на слов’янина. Після цього вагон переміщається в трафаретну камеру, де наносяться усі інформаційні написи, логотипи замовників тощо. На виході технологічного ланцюга виходить, власне, заводський вагон, який користується широким попитом на вітчизняному ринку».


Про звичайні та унікальні верстати підприємства

Отже, як зазначив на початку тривалої екскурсії Ростислав Гапатин, вагон складається більш ніж із 800 елементів та деталей. І усі вони надважливі, бо навіть за відсутності бодай однієї з них вагон заборонено експлуатувати. Тому, окрім висококваліфікованого персоналу, дуже важливим чинником успішної роботи підприємства є надсучасне обладнання та верстати. Коментуючи основні характеристики кожного агрегата, Ростислав Романович говорив з такою теплотою, наче вони були живими, а не металевими виробами. Отже, послухаймо, бо це дуже цікаво.


«Ми перебуваємо у відділення верстатів із цифровим програмним забезпеченням, - продовжив екскурсію пан Ростислав. - Тут працює декілька верстатів ще, як кажуть, із радянської епохи, котрі пройшли процес модернізації , переобладнання та переоснащення, які і сьогодні дають потрібний ефект. Є також три верстати, придбані протягом останніх 1,5 -2-х років, які суттєво вплинули на збільшення інтенсивності виробничого процесу. Верстати нового покоління обробляють деталь в 3-х координатах, виконуючи як токарні, фрезерні, свердлильні, так і різьбонарізні операції. І видають готову деталь заданої конфігурації».

Також Ростислав Романович показав плазморізальні машини і лазерну установку, які підприємство придбало рік тому. «От перед вами плазморізальна машина, так звана, двоголова, двосуппортна машина, яка має стіл довжиною 15 метрів та шириною 3,5 метра, що дає можливість розкладати чотири, а в перспективі і шість листів для порізки. З придбанням вказаних агрегатів продуктивність та ефективність зросла в рази. Всього на підприємстві задіяно у технологічний процес чотири таких машини, додам, що заводські раціоналізатори суттєво їх модернізували, що значно прискорить їх окупність.

А ось - верстат лазерної різки відомої фірми «Trumf», який працює в автоматичному режимі. Усе просто і надійно: оператор закладає в комп’ютер програму, далі ставить лист металу, з якого потрібно вирізати елемент вагона – і машина в автономному режимі виконує ті операції по різці, які запрограмовані інженерними службами. Якість різки надзвичайна.

А це - потокова лінія по дробо – струменевій обробці елементів вагона - листового і фасонного прокату. Для того, щоб забезпечити якісне фарбове покриття, щоб забезпечити адгезію фарби до основного металу, його потрібно належним чином очистити до певного рівня. Це важлива ланка процесу виготовлення вагона».

Згодом Ростислав Романович показав агрегати з розряду «родзинок»: це обладнання, якого в Україні не має жодне підприємство. «Усю оснастку, - підкреслив генеральний директор, - ми проектували самі і виготовили теж на заводі. На цьому верстаті кузов вагона, який важить з 12 тонн, обертається навколо своєї осі – це дає можливість зварювальникам здійснювати якісну «поварку» зерновоза у всіх точках. Безумовно, це справжнє ноу – хау».

* * *

Невдовзі ми навідались у 7-й прогон, який відноситься до території вагоноскладального цеху. «Тут, - продовжив Ростислав Романович, - розташовані стенди, які спеціалізуються на зборці хребтових балок, виконується свердлування, клепка, збірка та зварка бокових стін піввагонів, збірка та зварка торцевих стін піввагонів. І вже звідсіля ці елементи розвозяться в інші, суміжні прогони, де безпосередньо збираються докупи вагони – як і піввагони, так і копер – зерновози. Щодня таких піввагонів виготовляємо 3-4, а загалом завод в добу продукує в середньому 7 вагонів».

Принагідно показав Ростислав Романович і настили для трапів вагонів. «Всі вони виготовляються з відходів елементів металолистів, які формуються при розкрою, - уточнив Р. Гапатин, - тобто виробничому циклі підприємства відходи зведені до мінімуму».


Про тих, хто на підприємстві займається організацією перевезень, керуванням і експлуатацією вагонного парку

Вже після завершення мандрівки, так би мовити, виробничим блоком мегазаводу, прямуючи на підприємство «легкопрому» , про яке піде мова дещо нижче, Ростислав Романович несподівано привів репортера у приміщення на третьому поверсі головного офісу і повідомив: «Раніше тут розташовувалася приймальна та кабінет директора ДМЗ «Карпати». А тепер це територія, яку орендує наше дочірнє підприємство «Техінвестпостачтранс» Цей підрозділ функціонує понад 5 років і основна його діяльність – це організація перевезень, керування і експлуатація вагонного парку заводу. На сьогодні це майже 600 одиниць вагонів. Дуже відповідальна ланка у структурі підприємства».


Теперішній успіх заводу та послідовне нарощування виробництва – це спільна заслуга усього колективу. А основний стимул для високопродуктивної праці – висока зарплата

Про основний стимул для високопродуктивної праці трудівників на підприємстві Ростислав Романович висловився лаконічно: « Це, насамперед, заробітна плата. Краще і якісніше працюєш – більше заробляєш».

Якось репортеру мимоволі згадалися відомі виробничники, які кількадесят літ тому влаштувалися на підприємство, і також відзначалися високими результатами у праці, їх заохочували і морально, і матеріально. За інерцією запитав, чи хтось із передовиків минулих літ ще трудиться. «Звичайно, - відказав пан Гапатин, - і досі трудяться наші шановні ветерани і Антоненко, і Ошуст, і Прінда, ще декілька «старожилів» працює. Хоча середній вік працівників заводу – 35 – 40 років. Тобто завод «помолодів» і дуже суттєво».

А щодо теперішніх передовиків виробництва, то на таке запитання Ростислав Романович відповів наступним чином: « Хочу підкреслити, що усі працівники трудяться добре і є вмотивованими. Тому теперішній успіх заводу, нарощування виробництва – це спільна заслуга усього колективу. Тож когось окремо не виділятиму, бо досягнуті результати – це, як зазначав, підсумок командної роботи, злагодженості усіх, хто задіяний у технологічному процесі на всіх його ланках. Звісно, за якісну роботу працівники отримують достойну зарплатню. Тому, підкреслю, щодня на прохідну з наміром влаштуватися на завод щодня приходить 8-10 бажаючих. Звичайно, приймаємо не всіх, а насамперед перевіряємо кваліфікацію, знання робочої та конструкторської документації, навички в роботі.





Не менш ніж виробництво, вразила і заводська сфера соцкультпобуту. Сильно вразила...

Огляд стану адміністративно – побутової складової у структурі підприємства (а він, повірте, вразив не менше, аніж струнка ланка технологічного процесу виробництва основної продукції – вагонів) розпочали із туалетів у головному, просто таки велетенському головному виробничому корпусі заводу.

На тлі монотонних звуків та скреготів, притаманних виробничому процесу, спалахів від зварювальних апаратів, гуркотів кранів та ледь вловимого шуму верстатів, на тлі специфічних запахів металу, коли ти заходиш у приміщення туалету, то відчуваєш разючий контраст: тут охайно і світло, сучасні кабінки та вмивальники, відповідні засоби гігієни. Немов немає поруч за стіною мегавиробництва із супровідними атрибутами, а потрапив у вбиральню якогось офісу чи готелю! Що тут скажеш – здорово, що адміністрація та засновник підприємства паралельно із модернізацією, стрімким осучасненням технологічного процесу , матеріально – технічної бази та нарощуванням виробництва здійснює і якісні зміни у сфері соцкультпобуту. І мова не тільки про туалети.

* * *

В ході кількагодинної екскурсії, Ростислав Романович продемонстрував репортеру інші новації у даній царині діяльності: зокрема, приміщення роздягальні на 600 осіб для працівників: «Тут своїми силами здійснено якісний ремонт із, так би мовити, родзинкою - підлогою з підігрівом у просторі між шафами. Відповідно, старі фанерні шафки для перевдягання замінено на просторіші сучасні, більш функціональні. Звісно, облаштовано і кімнати для сушіння білизни. Так само якісно проведено і ремонт душових приміщень. Врегульовано і систему вентиляційного обміну. А невдовзі буде проведено капітальний ремонт приміщення «старої», але ще діючої роздягальні, аналогічний за якістю із новим приміщенням».

* * *

А ще подбала адміністрація заводу і про благоустрій території підприємства. Як стало відомо репортеру, цією відповідальною справою займається дружина засновника підприємства Анатолія Дмитровича Алексєєнка, Оксана Володимирівна, яка професійно займається ландшафтним дизайном. Усі роботи з благоустрою виконуюються згідно із розробленим пані Оксаною проєктом. Що й казати, куди не глянь, - всюди прибудинковий простір поміж виробничими корпусами та головним офісом різноманітно та зі смаком окультурений і приємно милує око барвами та цікавою геометрією насаджень квітів та декоративних насаджень. Утім, попереду, зважаючи на чималу площу підприємства (поки що вона становить понад 17 га, а згодом завод «приросте» ще кількома гектарами – відповідний процес за погодженням з міською владою та депутатським корпусом уже набрав необхідних обертів), благоустроювати доведеться ще чимало території.

* * *

Очевидно, важливим буде зазначити, що адміністрація дбає не тільки про соціально – побутові умови для працівників, а й про те, щоб вони мали у обідню перерву можливість смачно попоїсти, не покидаючи території підприємства. Зокрема, як зазначив Ростислав Романович, «на сьогоднішній день у заводській їдальні ми харчуємо десь до 500 осіб. Це – і сніданки, і обіди, при потребі можуть бути і вечері. Усе залежить від того, в якому режимі трудяться працівники. Скажу більше: у нас 385 працівників харчується безкоштовно, оскільки вони задіяні на роботах, які відносяться до розряду шкідливих професій. Це – електрозварювальники, плазморізальники, кранівники, такелажна група. Безкоштовне харчування для даної категорії працівників – це компенсація за шкідливі умови роботи».

* * *

Побували ми і в приміщенні для відпочинку працівників заводу – так назвав сяючий чистою та комфортом комплекс із 9 кімнат, який вашому автору більше нагадував номери, принаймні 3-зіркового готелю Ростислав Романович. Судіть самі – одно – двомісні кімнати, із телевізором, туалетом та душовою кабінкою. Поруч – секції із пральними машинами, прасками та дошками для прасування. На якому із міських підприємств та, як кажуть, в ближніх чи дальших околітах, можна таке побачити? Гм, отож – бо й воно - тільки на мегазаводі «Карпати».

Як додав Ростислав Романович, підприємство, хоча і пішло на певні витрати з облаштування кімнат для відпочинку, в підсумку виграє. Однозначно. «Тому що - , відзначив генеральний директор, - оскільки на завод постійно прибуває чимало замовників та зважаючи, що у 30-тисячному місті не функціонує готель, то доводиться їх на день – два поселити. До того ж, якщо врахувати, що на ДМЗ «Карпати» трудиться 700 працівників (а доїжджаючих на роботу також достатньо) , то виникають виробничі ситуації, коли доводиться затримуватись на виробництві, залишитись на другу зміну, тому не завжди працівник має можливість своєчасно добратися до своєї домівки. От, власне, дані кімнати і передбачені для таких випадків».

* * *

Утім, дбає адміністрація підприємства і про дозвілля працівників у період літніх відпусток. І, зауважу, не просте, а морське. Як повідомив Р. Гапатин, «вже другий рік поспіль наші працівники у період відпустки за сприяння адміністрації заводу мають можливість відпочити впродовж тижня на лагідному морському узбережжі у місті Генічеську Херсонської області. Поїздка і перебування працівників у Генічеську також оплачується підприємством. Одночасно у орендованому заводом двоповерховому будинку влітку може відпочити дві сім’ї. Складено відповідний графік, згідно з яким влітку кожного тижня у Генічеську відпочивають дві сім’ї з нашого підприємства. Наприклад, минулого року на морі оздоровилось 30-40 сімей. І цього року, починаючи з 1 червня, у Генічеську розпочався новий морський сезон для наших працівників».


Чи могли б на заводі виготовляти ракети чи підводні човни? А чом би й ні...

По завершенні екскурсії переповнений враженнями від побаченого репортер напівжартома поцікавився у Ростислава Романовича: з такою надсучасною технікою та висококваліфікованим персоналом на підприємстві, окрім вагонів, мабуть, можна було б виготовляти будь – якої складності продукцію. Наприклад, підводні човни чи ракети? З коментарем пан Ростислав не забарився: «І перше, і друге зробимо, аби тільки було замовлення». Після такої простої відповіді завжди поважного і дещо суворого генерального директора вже й не наважився перепитати чи це, бува, не жарт. А чом би й ні, врешті, подумалося. З таким вмотивованим колективом, з таким інженерно - технічним персоналом, з таким передовим технократичним мисленням керівництва підприємства, мабуть, таки можна виготовити і найскладніші замовлення.


Неймовірно, але на мегазаводі діє цех із пошиття постільної білизни. Саме так, успішне швейне виробництво...

Ви не повірите, але на заводі, де працівники мають справу з металом і тільки металом, успішно діє...швейне виробництво. Як повідомив Ростислав Романович, даний підрозділ «легкопрому» віднедавна функціонує виключно з ініціативи Анатолія Дмитровича. Власне, згадкою про цей об’єкт пан Гапатин настільки здивував репортера, що той попросився туди на екскурсію. Генеральний директор не заперечував – і невдовзі ми увійшли у чисте, світле, я б сказав ароматне приміщення швейного підприємства, розташованого на 3-му поверсі головного офісу заводу, де нас зустріли три милі і люб’язні працівниці. Докладний коментар надала пані Тетяна, завідувач відділом контролю і якості швейного підприємства: «Наше виробництво є структурним підрозділом фірми ТОВ «Карпати –текстиль», ми займаємося виробництвом і пошивом комплектів текстильної білизни. На даному етапі продукцію реалізуємо на українському ринку, хоча почали напрацьовувати варіанти виходу на ринок міжнародний. Адже пропонуємо споживачам якісні вироби із якісних матеріалів. Зокрема, тканини закуповуємо у відомих виробників з Пакистану, Туреччини, зараз запроваджуємо виробництво окремої гілки тканин безпосередньо для потреб спеціалізованого готельного бізнесу. Наші працівники – висококваліфіковані професійні швачки . Тому й продукція відповідно запотребована на ринку. До того ж, і ціна наших виробів не надто «кусюча». Зокрема, вартість комплекту, починаючи від полуторного розміру, який складається з двох наволочок на вибір замовника (70 х 70 або 70 х 50 см), простирадла, та підковдум, становить 699 гривень. Так що читачі «ВР» можуть придбати нашу продукцію, навідавшись на підприємство.


Анатолій Алексєєнко: «Новий Розділ – унікальне місто, як, власне, і завод «Карпати». Хоча і тут, як і у державі, потрібно багато чого змінювати. Я розпочав із підприємства. І вдалося...»

Нарешті, після майже 2-годинної екскурсії територією та виробничими підрозділами заводу в супроводі найфаховішого та найпоінформованішого гіда – генерального директора Ростислава Гапатина, репортер зустрівся із власником підприємства паном Алексєєнком. Енергійний, із тонкими рисами обличчя та якимось невловимим неспокоєм у погляді, Анатолій Дмитрович тут же поділився приємною звісткою: «Ваш візит збігся із приємною новиною – сьогодні ТОВ «ДМЗ «Карпати» отримало умовний номер на виготовлення вагону – платформи для перевезення морських контейнерів. Конкретно це означає те, що з наступного тижня ми можемо приступити до випуску сертифікованих вагонів – платформ. Це вагома подія, до якої ми йшли довгих і напружених 8 місяців, вклавши у втілення вигідного проекту значні кошти, зокрема, на сертифікацію та отримання дозволів на одну модель підприємство затратило 7 мільйонів гривень (а загалом таких моделей 5). Проведено дуже копітку і серйозну технічну роботу, адже такі вагони є об’єктом підвищеної небезпеки, тому, щоб отримати відповідний сертифікат треба було пройти серйозні тестові випробування. Наприклад, вагон – платформа тільки 4 місяці знаходився на тестовому полігоні курсування у Дніпропетровській області».


- Що ж, прийміть і від редакції щирі вітання за досягнутий черговий успіх підприємства, як зрозумів, з виходом на міжнародний ринок. А тепер, оскільки новороздільців, окрім досягнень заводу, цікавить і особа людини, з іменем якої вони пов’язані, прошу декілька слів про себе, про подальші плани, про успіхи та, можливо, труднощі...

- Гаразд, як кажуть, поїхали. Отже, декілька років тому я став власником, чи то пак – засновником, як вказано у статуті, ТОВ «ДМЗ «Карпати». Відтоді , до певної міри, став новороздільцем, хоча мешкаю у Стрию. Отож можу поділитися враженнями. Насамперед, Новий Розділ – це унікальне місто, своєрідний Вавілон, адже понад 60 років тому сюди прибули фахівці, представники понад 30 національностей та етносів, щоб споруджувати сірчане виробництво і житлові будинки та об’єкти соцкультпобуту, аби працівники жили в належних умовах. Можливо, тому тутешні мешканці відрізняються від мешканців традиційних галицьких містечок, як от Стрий чи Жидачів. Вони якісь особливіші.

Так само унікальним підприємством є ДМЗ Карпати». Велике спасибі світлої пам’яті Борису Михайловичу Ладницькому, який робив все для того, щоб тогочасна криза не поглинула підприємство, щоб місто не втратило такого потужного заводу, кадрову та управлінську складові. Царство йому небесне!

Кілька років тому ми зуміли надати потрібну динаміку розвитку заводу, напрацювали бізнес – план, вийшли з цікавими пропозиціями щодо нашої продукції на вітчизняний ринок – і ось, сьогодні ДМЗ «Карпати» процвітає і нарощує виробництво. До нас приїжджають, як кажуть, переймати досвід представники вітчизняних вагоно – ремонтних та вагоно – будівних підприємств. Звичайно, ще раз підкреслю, ми пам’ятатимемо про світлої пам’яті Бориса Ладницького, який вірив у відродження заводу і зумів передати естафету, як кажуть, у фахові руки. Зараз підприємство динамічно розвивається, поряд з нарощуванням виробництва ми дбаємо про працівників, про умови для їхньої реалізації на робочих місцях, про комфортні роздягалки та туалети, про їхній відпочинок. Тільки прикро, що не відчуваємо підтримки від держави.


- Що маєте на увазі конкретно?

- Знаєте що, мені, як казав відомий персонаж культового радянського кінофільму «Біле сонце пустелі», за державу боляче. Я не хочу, щоб на іноземних підприємствах, рясно розташованих в Україні, працювали українські фахівці за мізерні зарплати. І хіба можна про такі виробництва сказати, що вони працюють в інтересах України?

Мене обурює і болить ситуація, коли у місті через окремих бездіяльних, безініціативних людей у владі, в тому числі і депутатському корпусі, Новий Розділ належно не розвивається – і міська господарка, і виробництво, і інфраструктура – ремонт доріг, благоустрій.

Не краща ситуація і з обласною виконавчою владою та певними інституціями, від рішень яких залежить і перспектива розвитку міста та підприємств, як, наприклад, наше.

Зокрема, маю на увазі сумнозвісний аукціон щодо закупівлі цілісного майнового сірчаного комплексу . А якщо конкретно, то хамське відношення голови Фонду держмайна у Львівській області до новороздільського підприємства як учасника аукціону, через що наш «заморозив» 9 мільйонів гривень, а підприємство «Сірка» не отримала в особі ТОВ «ДМЗ «Карпати» потенційного потужного інвестора.

Бо ж після такого рішення аукціону (про це піде мова нижче – І. Б.), скажу так - працівники сірчаного підприємства і надалі отримують по 4,5 тисячі гривень зарплати, тоді як середня зарплата працівників ДМЗ «Карпати» складає 17 тисяч гривень. Про що думав голова ФДМУ у Львівській області – про державу чи про власний інтерес, коли приймалося рішення про визнання переможцем аукціону структури, яка запропонувала за сірчане підприємство на 1 мільйон гривень ... менше, аніж ТОВ «ДМЗ «Карпати»? До речі, зараз цей горе – переможець, умовно назвемо його «Скульптором», шукає інвесторів на придбаний об’єкт по всій Україні.

Для довідки: ТОВ «ДМЗ Карпати» для того, щоб взяти участь у аукціоні щодо закупівлі цілісного майнового сірчаного комплексу, створило дочірню структуру – «Торговий дім «Завод «Карпати». Це дочірнє підприємство, сплативши вхідний платіж в сумі 9 мільйонів гривень, декілька місяців тому взяло участь у аукціоні по закупівлі цілісного майнового комплексу «Сірка». У даному аукціоні брало участь 2 учасники – наш «Торговий дім «Завод «Карпати» і структура, яка на сьогодні виявилася переможцем. Але відбулася парадоксальна ситуація – задекларована «Карпатами» ціна була більш ніж на мільйон гривень вищою, аніж пропозиція другого учасника. Однак, що однозначно важко собі уявити з точки зору логіки, ФДМУ у Львівській області віддало право власності саме другому учаснику аукціону. Утім, аби прикрити таку, на нашу думку, сумнівну оборудку, фонд держмайна навів єдиний аргумент, мовляв, Торговий дім «Завод «Карпати», який був створений, власне, для участі у конкурсі і не працював й місяця, не подав декларації про баланс та обігові кошти. Отак чиновники ФДМУ дбають про інтереси держави та реального інвестора...

Ех, не можу стриматися від критики, але наведений приклад свідчить про серйозні мінуси у державній політиці щодо розвитку перспективних вітчизняних виробництв, які здійснюють технологічний прорив у діяльності. Попутньо додам, що, наприклад, за 3 роки стрімкої модернізації підприємства, завоювання високих позицій на вітчизняному ринку, на завод з державного бюджету, як кажуть, не «зайшло» жодної копійки, тобто жодного державного замовлення.


- Утім, як свідчать досягнення Вашого підприємства, така байдужість держави не стала на заваді до потужного виробничого поступу. Які чинники сприяли прориву заводу?

- Так, як Ви підкреслили, держава проявляє байдужість. Проте навіть в таких умовах ми, завдячуючи продуманому менеджменту, сприянню новаторським ініціативам персоналу та створеним адміністрацією сприятливим умовам для продуктивної праці та відпочинку колективу досягли вражаючого результату – новороздільське ТОВ «ДМЗ «Карпати» входить у чільну трійку високотехнологічних виробництв галузі в Україні. Говорю це не щоб піаритися, а щоб на прикладі заводу «Карпати» вказати, що навіть у несприятливих умовах є можливість здійснити прорив. Про визначальні чинники зазначав вище.

Тепер, з обранням нового Президента, покладаю великі надії на системні зміни у економічній, податковій та регулятивній сферах, кабальній банківській системі кредитування. Бо те, що творилося, наприклад у залізничній галузі, до якої дотична і діяльність нашого підприємства, однозначно більше шкодило, аніж сприяло. Візьмімо, на мою думку, шкідницьку політику уряду впродовж останніх років із призначення на керівні посади «Укрзалізниці» менеджерів з Польщі із захмарними зарплатами. Це – ганьба! Не кращою впродовж п’яти років правління попереднього Президента є ситуація і в інших галузях. Вважаю, що причиною цьому також є шкідлива практика призначення керівників галузей та міністерств за квотним принципом. Державних менеджерів першого ряду слід призначати не за квотами, а за їхніми професійними досягненнями, масштабністю їхніх проєктів стосовно вирішення першочергових проблем. Щоб вони працювали в інтересах держави, а не якихось партій. Очевидно, що з цієї причини вертикаль виконавчої гілки влади була неконструктивною.




Звичайно, я не збираюся оцінювати рівень того чи іншого політика, патріотичність чи проросійськість тієї чи іншої політичної сили. Моє кредо – кожен повинен займатися своєю справою. І кожного слід оцінювати за справами їхніми (майже біблійні критерії!). В тому числі, у конкретному випадку і діяльність місцевої влади та депутатів ради. От, наприклад, у минулому році у міський бюджет надійшло 20 мільйонів гривень податків із зарплати колективу нашого підприємства, а загальна сума платежів у різні рівні бюджету склала 72 мільйона гривень. Додам, що цьогоріч щомісяця ми сплачуємо у міський бюджет не менше 3-х мільйонів гривень, а місячний фонд заробітної плати на 720 працівників підприємства становить 15 мільйонів гривень. Середня зарплатня – 17 тисяч гривень. Для порівняння, середня зарплатня на відомому «Інтерпайпі» - 9 тисяч гривень. Знаю, що у міський бюджет були надходження з інших підприємств, та і впроваджена у державі децентралізація також додала у місцеву скарбницю чимало коштів. От цікаво було б прочитати звіт, наприклад, у міській газеті «Вісник Розділля», представників міської влади, депутатів, як вони розпорядилися цими фінансами, які проблеми міської господарки вирішили, що зроблено доброго для людей. В принципі, у нас немає якихось серйозних претензій до міської влади, оскільки відчуваємо взаєморозуміння, єдине, чого хотілося б, щоб наші податки у місцевий бюджет, а це, як зазначив, понад 20 мільйонів у рік, ефективно використовувалися. Наприклад, на відновлення фасадів будинків, ремонту доріг, покращення вуличного освітлення, ремонту відділень лікарні тощо. Зокрема, ремонту перекриття одного з корпусів лікарні, на що, наскільки мені відомо, депутати чомусь не виділили гроші. Це, звичайно, не правильно. До речі, дану проблему у медичній установі наше підприємство допоможе вирішити.

* * *

До речі, Анатолій Дмитрович уперто, можливо, із вродженої скромності, а, можливо зважаючи на високий статус, уникав докладної відповіді на репортерське запитання стосовно власної персони (навіть категорично попросив не подавати у газеті його фото).

«А для чого про мене писати, я звичайний українець, який, як і інші співвітчизники, хоче жити краще в нормальному суспільстві, де усі рівні перед законом. Люблю свій народ і свою державу. На виробництві для мене простий робітник такий же важливий, як і керівник, а, можливо, і важливіший. Намагаюся створити для працівників відповідні умови, аби вони могли заробити гідну зарплатню», - намагався «з’їхати» з теми, котра цікавить городян, пан Анатолій. Утім, під напором газетяра таки повідомив основні, так би мовити вихідні дані: вік – 50 років, уродженець Києва, має три вищі освіти (економічну, нафтогазову та залізничну), чудову дружину Оксану Володимирівну та чотирьох діток, до речі, донечка закінчила факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. У залізничній галузі працює 10 років. У молодому віці був членом збірної СРСР з військового прикладного багатоборства. І досі, незважаючи на колосальну зайнятість, активно займається спортом. Саме тому Анатолій Дмитрович активно підтримує спортивні клуби у Стрию та Одесі, окремих спортсменів. А на запитання репортера, чи звертався міський СФК «Хімік» до адміністрації підприємства за підтримкою, Анатолій Дмитрович повідомив, що минулого року «Карпати» надали футбольному клубу матеріальну допомогу на суму 350 тисяч гривень (хоча початково просили 60 тисяч). І додав: «Я не працюю за схемами Роттердам + чи Дюссельдорф +, як Ахметов, щоб утримувати «Шахтар», тому не можу повноцінно утримувати «Хімік». На жаль, цьогоріч виникла настільки незрозуміла ситуація із «Хіміком», яка призвела до того, що Новий Розділ – місто із славними футбольними традиціями, взагалі не бере участі навіть у найнижчій лізі Чемпіонату області з футболу. Не мені судити, чому так сталося, але можна певний докір, окрім адміністрації клубу, кинути на адресу міської влади, яка не проконтролювала ситуацію , можливо, не докладала зусиль, аби віднайти кошти на співфінансування клубу, передбачивши їх у відповідній програмі (наприклад, з тих же 20-ти мільйонів гривень наших податків у місцевий бюджет)».

А ще Анатолій Дмитрович є великим пошановувачем мистецтва, зокрема, живопису. Бо ж у його багатій біографії, перш ніж він з головою поринув у бізнесову виробничу сферу і досяг значного успіху, є і чудова сторінка, коли він «тусувався» на Андріївському узвозі із художниками, реставрував картини.

Так що наш славний Новий Розділ поповнився ще одним цікавим і багатогранним громадянином. А це дорогого вартує...


Підготував Іван БАСАРАБ
Фото автора