50 років знань, добра, любові…

Новороздільська школа №3

І це не просто гасло ювілейних урочистостей у 3-й школі чи святковий напис на сцені, це – історія, минуле, сучасне і майбуття третьої школи, яка минулої п’ятниці, 25 жовтня, відзначала своє 50-річчя. Надзвичайний ювілей, який є віховим як у житті людини, так і в історії закладів. Мало це чи багато – як з якої сторони глянути. Але, єдине, не було забагато тепла і любові, які закумулювала в собі за ці роки школа, яку випромінювали усі «ювіляри» - вчителі, адміністрація, школярі, нинішні і минулі, техперсонал, гості, батьки. І оцей особливий шарм родинного тепла та об’єднаного любов’ю острівка знань всотувався позитивними емоціями і проймав душевними фібрами.
25 жовтня. 3-тя школа гуділа й шуміла від самого ранку. Які уроки?! Ювілей же: школі – 50! При вході – біля затишної каплички – фотозона «the best». Папки, в яких перелік учнів усіх років. І анкета з їх побажаннями. Заповнювали їх, до речі, багато з присутніх. Рідну школу поспішали вітати усі, хто мав до неї дотичність.
Програма святкувань багатогранна й насичена. На першому поверсі, де наймолодші школярі – шоу мильних бульбашок і анімаційне шоу, на які радо поспішали подивитися і старшокласники. Поверхом вище гучно і азартно розважалися 5-9 класи: і «караоке» співали, і танцювали. Товпилися біля «художників», які творили малюнки на обличчях школярів – замовлень було вдосталь і найрізноманітніших. Старшокласники повагом відвідували усі заходи, хто – допомагав з організаційними моментами, а загалом – дружно висадили липову алею від школи до дитячого садочку. Оце буде пам’ять – зібратися у затінку віт років десь через п’ятдесят, на сторіччя рідної школи…

50 років Новороздільській школі №3



За довгих 50 років 3-тя школа випустила в широкий життєвий шлях 5 поколінь учнів, в її стінах працювало чотири покоління вчителів і в різні періоди очолювало 5 директорів.
Першим директором був Смеречинський Василь Пилипович.
У 1977 році став директором Максаков Іван Павлович
З 1987 по 2000 рік керівником школи був Сітка Володимир Євгенович
З 2000 по 2002 рік директором був Попович Михайло Васильович.
З 2002 року і по сьогоднішній день школою керує Павлів Володимир Іванович.


А урочиста частина тішила … щедрими на щирі слова вітаннями і дарунками, приємними митями теплих спогадів і зустрічами з дорогими серцю людьми… Звучить гімн школи, написаний її вчителями – М.А. Біленко та В.І. Попиком, засвічуються вогні, влягається схвильований гамір і всі дружно поринають в 50-літню історію, подану і офіційними даними ведучих, і смішними та щемними спогадами виступаючих, і нишком витертою сльозиною радості та смутку водночас, і впевненим плануванням на наступне п’ятдесятиліття…
Поміж енергією святкових подій та урочих митей вклинювалися з єдиним запитанням: «Чим для Вас є третя школа і як змінилася за ці роки?»

Володимир Іванович ПАВЛІВ, директор Новороздільської ЗШ І-ІІІ ступенів №3: «Третя школа – це моє життя, більшу частину свого педагогічного стажу тут провів. Прийшов у 1978 р. молодим учителем, три роки пропрацював, в тому числі і заступником директора по виховній роботі, а вже у 2002-му повернувся сюди на посаду директором. І ось уже 17-й рік… Як змінилася з 1978-го року? Змінилася, в кращу сторону. Школа ж, як дитина, росте, розвивається, стає доросліша, краща, розумніша…
Нашій школі 50, тож кожен з нас є ювіляр: і хто вчиться, і хто навчався і навчає. Школа – це в першу чергу люди, традиції, пам’ять поколінь. За 50 літ школа мала 1892 випускники, з них 75 – «золота медаль», 47 – «срібна». І кожен наш випускник знайшов своє місце в житті. Хочу подякувати всім – учням, вчителям, батькам учнів – вони зробили те «обличчя школи», яким ми гордимося, і технічному персоналу, і працівникам їдальні, і за цінну підтримку міській владі і міському відділу освіти…».
Ганна Михайлівна СТЕФАНЧУК, заступник директора: «Третя школа – це чверть життя (28 років тут працюю), та ні, це все життя, адже зранку встаєш – і до школи, це другий рідний дім. Ми не лише учнів пізнаємо, наші учні уже приводять сюди своїх дітей. Школа – це люди, її учні і вчителі. Міняються діти – міняється і школа.
Ми були більш, напевно, відповідальні, наполегливі, згадайте, як конспекти ночами писали, а скільки читали (!), але і надто хвилювалися за все, скромні були, встидливі. Молодь ж нині більш креативна, розкута, йде напряму – і досягає свого. Часи такі настали. А інформації зараз – навіть забагато, проблема уже, щоб вибрати з неї потрібну і корисну. Діти міняються, ми ж їх пізнаємо – і … міняємося разом з ними».
Олеся Василівна ПАВЛЮК, заступник директора: «Третя школа – мій рідний дім. 38 років тут працюю. Два сини мої навчались тут, один син трохи працював. Чесно, я не уявляю себе поза школою. Один час трохи працювала в дитсадочку, але школа – це і є моє життя. Наші учні не те що дітей, декотрі і внуків своїх вже ведуть. А діти – це радість, ми дуже любимо дітей і не уявляю без них життя: от підбігає зранку, розповідає, що нові кросівки купили, що підстригли вчора чи ще якусь новинку, такі щирі, безпосередні… Іноді кожен з нас говорить, та якби колись… Задумувалася і я над тим питанням, і таки знаю – якби можна було повернути життя назад, то зробила би те саме – педінститут, школа, діти… Колектив у нас чудовий. Здається, і не міняється. Але уже 16 наших учнів працює у нас, з них 8 медалістів – справді «золотий фундамент» нашої школи».

Надія Андріївна ЗАСІДКОВИЧ, вчитель української мови та літератури, яка прийшла працювати в школу у 1972 році (47 літ тому): «Так, у 1972, але тоді я пропрацювала лише рік і пішла навчатися в Дрогобицький педінститут. Щоб через чотири роки повернутися. Назовсім. Третя школа – це мій рідний дім. Звісно, за 47 років змінилася, як життя загалом, як суспільство.. І база школи, і оформлення класів, кабінетів, коридорів – але тільки в кращу сторону».
Галина Петрівна ДЕЙНЕКА, педагог-організатор: «Це мій рідний дім: я живу школою, школа це для мене все…. Працюю тут 25-й рік, теж маленький ювілей. А до того ще навчалася тут. Отож «перерва» була чотири роки, допоки навчалася в педучилищі. Як школа змінилася? Безумовно, стала краща: трохи ремонти поробили, і діти змінилися – більш сучасні, більш розкуті, а ми, педагоги, маємо бути на рівні з ними, на їхній хвилі. Тож тримаємо хвилю, тому й самі молоді і сучасні: і співаємо, і танцюємо, і в походи йдемо…».
Галина Іллівна МАНЬКО, учитель зарубіжної літератури: «Працюю у третій школі з 1985-го. Єдиний запис в трудовій…. А до того ще навчалася тут 10 років. Школа змінилася: інші коридори, класи, спортзал, уже вище школи берізки, які садили перші учні, та незмінне одне – це особливий дух нашої школи, дух тепла, доброзичливості, взаєморозуміння, взаємоповаги, надзвичайний дужий творчий колектив».

Лілія ТОМАЩУК, випускниця школи, керівник театрального гуртка БДЮТ: «Рідна школа. Чудова. Тут вчилися мої батьки, я, моя дитина. Наталя Михайлівна Кучабська – найкраща вчителька початкових класів, тому і привела сина в цю школу. Бажаю третій школі процвітання, багато учнів і – щоб діти школу любили, щоб приходили сюди із задоволенням (бо, чого гріха таїти, наразі багато зайвого непрактичного в шкільних програмах, що відбиває дітям бажання до навчання, хоча це проблема вищого рівня)».
Мирослава ТИМЧИШИН, першокласниця 1969 року: «У перший клас я прийшла в нову школу. Яка вона була велика, прекрасна, вся така нова і пахуча. І ось зайшла через 50 років – а рідна школа така ж велика, прекрасна… О, наша вчителька англійської мови – Гарасим Олександра Іллівна… Така ж молода… Стільки приємних спогадів нахлинуло».
Тетяна МОСТОВА (Нечипор), першокласниця 1969 року: «Перший клас, перші хвилювання, перша вчителька - Балакірєва Надія Григорівна… Тут пройшли найкращі роки. Пригадую, як відкрилася нова школа – дуже гарна, вражаюча. Але і зараз, через 50 років, школа не втратила обличчя, приємно вразила – як її пильнують, дбають, так гарно приготувалися до ювілею – оформлено красиво зал, коридори. Зміни великі. Тим паче приємно, що при нинішньому, знаю, убогому фінансуванні так гарно школа виглядає».
Віка, учениця 10 класу, Ілля і Богдан, учні 9-А класу, допомагають в організації святкувань: «50 років, такий ювілей. Класно! Супер! Дуже гарно! Навіть не очікували, що все буде так незвичайно – і аніматори, і танці, і караоке».
* * *

Звісно, розпочалося, як велить традиція, які дуже шанують і пропагують у третій школі, з Божого благословення – о. Василь Підгайний, який уже понад 20 років опікується 3-ю школою, не міг не привітати власним віршем, о. Іван Рибко, який перебирає естафету від підгайного, о. Роман Штігер, о. Степан Попко, випускник школи о. Ростислав Мига. Відеопривітання через отця Олега (синкел з душпастирства мирян Стрийської єпархії) передав також випускник – єпископ-помічник Стрийської єпархії владика Богдан Манишин.
Гаряче зустрічають колишнього директора Володимира Євгеновича СІТКУ, який хвилююче оповідає про часи свого директування: «Відчув себе молодшим, коли побачив тепло, ласку, які ви всі тут присутні творите. Згадую – 3-тя школа одна з перших (четверта в області) ввела п’ятиденку, а скільки довелося їздити, доказувати, збирати документів, переконувати. І не просто відмовилися від навчання в суботу. А ще цілий рік щосуботи о. Микола Міджак читав катехизм. Скільки ночей складали для всіх прийнятний розклад. А пам’ятаєте, як їздили в Шевченківський гай виступати з гаївками? А ще – з весільним обрядом, який упорядкувала Марія Андріївна і театралізовано поставили. З пропагуванням наших традицій їздили і на схід».

До спогадів долучається і Богдан Степанович БАБІЙ, який 11 літ віддав третій школі, прийшовши сюди молодим вчителем, працював і на посаді заступника директора.
Чи не всі виступаючі мали дотичність до цієї школи, яка – «в центрі міста», зауважив В.Є.Сітка. Перший заступник міського голови Мирослав Петрович ЛЕПКИЙ, вітаючи ювілярів, низько вклонився педагогічному колективу, адже «мої діти, син і дочка, мали за честь тут вчитися».
Галина Юліанівна ПАНЧИШИН, начальник міського відділу освіти: «Школа – це пам’ять, це зміна поколінь, це традиції. 3-тя школа – це моя рідна, адже тут працювала моя мама, вчилася я, вчилися мої діти, обидва закінчили із золотими медалями, 26 років працювала і я в стінах рідної школи. Як вона оновилася, і не тільки в матеріальному плані. ЗШ №3 – це потужний вчительський колектив під керівництвом креативного менеджера В. І. Павліва, працьовитих відповідальних заступників, це талановиті учні».
Грамоти Новороздільської міської ради, департаменту освіти ЛОДА, міського відділу освіти вручалися чи не всім вчителям 3-ї школи. І кожному – добре слово, заслужене визнання, частка вдячності за дітей.
«Золотий фонд школи» - це її вчителі та працівники, ті, що працюють не покладаючи рук, ті, що несуть дітям від покоління до покоління своє серце, розум і душу. 46 педагогічних працівників: з них 26 учителів – спеціалісти вищої категорії, 2 учителі-методисти, 12 учителів, які мають звання «Старший учитель»; 9 учителів мають кваліфікацію «Спеціаліст І категорії», один спеціаліст ІІ категорії, 6 молодих спеціалістів, 16 учителів, які колись навчалися у третій школі, а тепер працюють у ній.

Хвилюючись, «немов на першому уроці», виходить на сцену Марія Антонівна БІЛЕНКО, учитель від Бога і поет в душі, поміж спогадами перечисляє всіх, хто тут працював і вже ніколи не переступить поріг рідної школи – їх пошановують хвилиною мовчання.
Нагороджують усіх, хто творив 3-тю школу, її історію, її традиції, виховував її учнів – зауважуєш, усі, хто піднімався на сцені, молодів на очах, здоровів від отриманої ласки і вдячності, від навіяних молодих років.
Школа завжди є і буде символом любові, вдячності та дитинства. Тож наступні п’ятдесят років 3-тя школа буде дарувати знов – знання, добро і любов.
Віра ВЛАСЮК
Фото автора