Голодний 33-ій у пам’яті і полум’ї запалених свіч

Голодний 33-ій у пам’яті  і полум’ї запалених свіч

На столі – буханець хліба, обрамлений барвінком та калиною. У вікнах – хай і поодинокі, запалені свічі гіркої пам’яті. У пам’яті – нелюдської жорстокості картини найстрашнішої смерті від голоду. У душах – пам’ять, жаль, злоба і зневіра, впевненість, наполегливість – не допустити, ніколи…
Зі слів ведучих вечора-реквієму «Голодний 33-ій…», який щорічно проводиться суботнього вечора четвертого тижня листопада, Ольги Петрів та Ірини Сагало збурена важким словом уява малювала картини голоду, смерті, відчаю. Розуміння того, що головним було – вижити. І водночас усвідомлення – головне тепер – не забути, не повторити, винести врешті уроки з давньої важкої історії, історії стосунків із сусідським народом, який не припиняє і до нині демонструвати своє справжнє жахливе нутро…
Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій щороку відзначається у четверту суботу листопада. 85 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть, він посіяв страх серед людей.

«Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам, ситим, зрозуміти, як то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок. Нам, ситим, важко повірити, яке велике щастя була перепічка з лободи. Ми сьогодні вимірюємо своє життя непомірними забаганками, їздимо на курорти, купуємо автомобілі, гуляємо в ресторанах, їмо вдосталь, але не перестаємо зводити хулу на всіх і все, бо так звикли, все нам складно. Але ж це як і що порівнювати – комусь для щастя не вистачає чорної ікри, а комусь, як у ті далекі голодні часи – мерзлої картоплі», - у словах ведучих вчувався не лише біль, а й пересторога, повчання, напуття. До проникливих слів долучилися журливі пісні у виконанні ансамблів «Джерело», «Барвінок», Христі Сагало.
Нехай і не так багато зібралося новороздільців того гидливого суботнього вечора на центральному майдані, але кожне слово западало в душу, і розносилося по домівках, як те світло викладених хрестом свічок. Спільно долучилися до Всеукраїнської хвилини мовчання, до Всеукраїнської акції – «Засвіти свічку» в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу Разом з отцями міських церков, які відправити поминальну панахиду за мільйонні жертви геноциду українського народу у 1932-1933 рр., помолилися за усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.
Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!
Віра ВЛАСЮК
Фото Ореста ЖЕРЕБЕЦЬКОГО