Вертеп на Схід – 2018

Війна очима студентів


Понад 4 000 км Україною проїхали студенти Українського Католицького університету у рамках соціального проекту «Вертеп на Схід-2018» студентської організації «Україна – єдина», звіщаючи Добру Звістку про народження Спасителя. Маріуполь, Петрівське, Мар’їнка, Авдіївка, Покровськ, Торецьк, Попасна, Бахмут, Троїцьке, Новий Айдар, Станиця Луганська, Сєвєродонецьк, Щастя – місця, які знайомі кожному українцю, кому болить війна на Сході і доля її учасників, наших захисників.
У складі «Вертепу на Схід-2018» була і новороздільчанка, випускниця НВК ім. В.Труша, студентка Українського католицького університету Роксолана ВЛАСЮК, яка і поділилася враженнями від поїздки.



Фото Вертеп на схід Довга дорога. Сірі краєвиди. 4,5, 6 виступів в день… Щораз нове місце. Кілька потужних пострілів, які почули, вразили своєю силою і.. нульовою реакцією на них військових. Вони кажуть: війни вже як такої немає, а радше застій і невизначеність… Гнітила навколишня сірість – навкруги все старе, радянське, депресивне. Хоча великі міста виглядають доволі доглянутими, тоді як побиті, приміром, Мар’їнка чи Станиця Луганська лякали розбитими порожніми будинками, слідами пострілів на заборах і будівлях (подекуди нагадує наше знищене сірчане підприємство), а лісові посадки вздовж доріг – згорілими стовбурами із знесеними «градами» верхівками. У попередні поїздки (а студентський вертеп УКУ уже вчетверте колядує у зоні АТО) звертали увагу – солдатам не вистачало ні одягу, ні подекуди й харчів. Зараз наша армія виглядає справжньою, потужною, здатною захищати нас – відповідні військові строї, хороше харчування, потужна техніка. Особливо зауважили це, коли в подяку за коляду нам дозволили видертися «на танчики». Не вистачає армійцям, напевно, відчуття домашнього затишку. Як нас тепло приймали! Біля Маріуполя ночували у військовій частині, тож солдати добряче прогріли кімнату для дівчат, адже зазвичай їх температура проживання, скажімо так, спартанська. Інші щиро демонстрували – ось тут ми змайстрували дерев’яні ліжка, тумбочки. Взагалі військовики завжди хотіли хоча б чимось віддячити, усюди намагалися дати якісь гостинці чи подарунки або щось показати як віддяку за наш приїзд, що пам’ятаємо про них. А ще пригадую, як по-дитячому знітилися чоловіки-кухарі, коли їм хором дякували. І є за що! Прості страви – наваристі перші блюда, каші, обов’язково сало, канапки – вони так смачно готують. А в дорогу ще частують цукерками, печивом і обов’язковим в армії згущиком.
Чимало наших слухачів, як цивільні, так і військові, не знають наших Різдвяних традицій, але слухали уважно, розпитували і були вдячні за вертепну виставу і колядки. Мирне населення прифронтових міст і сіл подекуди, відчувалося, не поспішають змінити свою думку і ставляться насторожено і навіть негативно до військових та волонтерів. Приємно тішило, що радо приймали нас школярі: вертеп для них – це новинка.
У кожній бригаді – улюбленці, котики й собачки, бо ж потрібно проявити свою духовність, ніжність. Так, є і там різні люди, чули і про «аватарів», і про непорядні вчинки. Але коли у солдат проступають сльози на очах, коли підходять дякувати зі словами «я як вдома побував», коли десятки обіймашок за день і шумні зустрічі земляків – починаєш розуміти: заради цього варто було подолати тисячі кілометрів… Наш капелан щораз говорив: «так, вас не всі розуміють там, вдома, у мирному житті, як мінімум називаючи диваками…». Відчули це і ми, студенти, коли нашу поїздку у зону АТО сприймали, м’яко кажучи, насторожено, не розуміючи, для чого… Ось цього і не вистачає їм, нашим захисникам, на передовій – розуміння, підтримки, прийняття… Побували у рідній «Аратті» (на фото зліва): адже 8-й батальйон УДА очолюють наші новороздільці і, до речі, дбайлива рука і патріотичний дух галичанина відчувалася у всьому. Батальйон імені Кульчицького – як дружна сім’я, у якій впевненість, сила, відповідальність, а старший чоловік радо повідомив, що «з сусіднього Жидачева, та ще й служить у нас юнак з Нового Роздолу». Хотілося подякувати кожному… Слова нашого гімна «Ще не вмерла Україна» сприймати почали по-новому, по-справжньому і зі сльозами на очах, бо усвідомили, як важливо тут бути нездоланним та непереможним духом та тілом... По-особливому відчували силу молитви і підтримку захисників. Як тепло і затишно в їхніх очах... Як багато в них життя та віри... Там земляки і не зовсім... Там молоді і старші... Там – любов і потреба в нас, там щирі оплески і подяки... Дякуємо Богу за них і можливість принести їм хоч трохи тепла від новонародженого Христа…
Повертаючись додому, заколядували і в Києві – у Патріаршому паломницькому центрі УГКЦ, де Блаженніший Святослав Шевчук (на фото справа), предстоятель Української греко-католицької церкви, цікавлячись деталями поїздки, по-домашньому частував кутею і пампухами, у Апостольського Нунція (дипломатичний представник Папи Римського в Україні) Клаудіо Гуджеротті, у численних організаціях та підприємствах, які духовно і матеріально долучаються до соціальної ініціативи «Вертеп на Схід-2018» студентської організації «Україна – єдина» у їх підтримці воїнів АТО на лінії фронту через музичне та драматичне мистецтво.
Розмову вела Віра ВЛАСЮК