З історії національно–визвольних змагань краю

Повстанець "Зенко"

Чергова моя розвідка – про Миколу Рака, одного з керівників національно-визвольної революційної боротьби ОУН-УПА на теренах Львівщини, зокрема Ходорівщини і Бібреччини, які нині сусідують із Миколаївщиною, а тоді займали і деякі її теперішні села. Є свідчення, що у підпільних справах він бував і в ілівських лісах. А 1 червня 2011 року минуло шістдесят років від дня його трагічної смерті. Зауважу, що він загинув у той період, коли на наших теренах повстанське підпілля зазнало чи не найбільших втрат: 22 січня 1950-го впала криївка у Руді (нинішні Рудківці, сусідують із Долішним), 14 серпня 1950-го – у Чорному Острові (територія сільради теж сусідує із Долішним), 3 березня 1951-го – остання криївка біля Станківців, де загинув увесь районний Провід. Видно, що тоді уже надто cпрацювала агентура МДБ.

…Народився Микола Рак у типовому галицькому селі Підліски (Ходорівщина) 1915 року. Змалку із братами та сестрами допомагав батькам по-господарству. Встигав усюди: і у полі, і вдома, і у школі. Був доволі здібним хлопчиною. Але закінчив тільки чотири класи, бо батьки не могли матеріально забезпечити подальшу науку дітей. Батько постійно хворів. І ще в юнацькі роки Микола осиротів. На той час на Ходорівщині активно діяла Організація Українських Націоналістів. Зростала свідомість українського народу, особливо молоді, яка горнулася до "Просвіти", "Соколів", "Лугів". Найсміливіші юнаки і юнки поповнювали ряди ОУН.
Урочисті велелюдні походи до могил українських січових стрільців у Ходорові, де лунали палкі промови і заклики, патріотичні українські пісні. Усе це гартувало твердість духу у Миколи, викристалізовувало почуття гордості за свою націю, породжувало бажання і готовність стати до боротьби за волю України. У такій праці пройшло кілька років. А в 1937-му Миколу покликали до польського війська. Добре розвинений фізично і розумово, він потрапив до престижних військ кавалерії. Охоче вивчав військову справу і вже через півроку став капралом. У 1939 році декілька днів пробув на польсько-німецькому фронті, а потім покинув дезорганізоване військо і повернувся додому.
1941 року, з приходом німців, Микола Рак вступив у ряди ОУН і за вказівкою організації пішов учитися у школу української поліції у Львові. Після закінчення навчання працював комендантом у Бортниках (Ходорівщина). Основне місце роботи дозволяло виконувати різні важливі завдання ОУН, бо не викликав підозри у нововстановленої влади. З ним працювали його побратими з ОУН: Михайло Нагірняк – підрайоновий провідник районного проводу ОУН на псевдо "Буй-Тур", Микола Бариляк ("Фелікс") із Дроховичів, Павло Хамусяк, Йосип Гесс – районний референт СБ з Молодинча, Володимир Гапій з Берездівців, Володимир Шранк з Піддністрян, Йосафат Артим з Черемхова. Вони допомагали визволити пораненого Антона Хомусяка – референта пропаганди надрайонового проводу ОУН, якого німці тримали під вартою у Ходорівській лікарні. Зброя до підпілля ОУН потрапляла також через них. З наближенням більшовицько-німецького фронту Микола з друзями, зібравши зброю та амуніцію, пішов у збройне підпілля, де всі увійшли до керівного складу визвольного руху у районі. Рак очолив районну службу безпеки (СБ) на Ходорівщині, взяв собі псевдо "Зенко". Під його керівництвом було виконано десятки успішних операцій та доручень. Чимало уваги приділяв він виявленню і знешкодженню "освєдомітєлєй" НКВД та МДБ. Про діяльність "Зенка" на теренах району згадувало багато учасників визвольних змагань (зв’язкові, повстанці) сіл Ходорівщини. Усі відзначали його конспіративність і вміння працювати у підпіллі.
У 1949 році більшовики дізналися про діяльність "Зенка" як есбіста і вивезли у Хабаровськ його маму, яка там померла, а також брата Михайла з дружиною та дитиною (Михайло повернувся додому у 1960-му). У той час Провід перевів "Зенка" у Бібрецький район, де він теж очолив СБ, вів принципову боротьбу із зрадниками повстанського руху, дбав про безпеку членів проводу ОУН. Але повстанський рух почав розвалюватися і через два роки, фактично, пішов до свого трагічного кінця, бо сили були дуже нерівними.
Трагедія ж "Зенка" розігралася у Гринівському лісі 1 червня 1951 року – він «випадково» загинув від руки "свого"(аналогічна безглуздість трапилася 26 травня 1944 року у Миколаївських лісах з одним із чільних ідеологів ОУН Михайлом Палідовичем-Карпатським). Про обставини його загибелі 22 березня 1952 року на допитах розповів крайовий провідник ОУН Львівського краю Євген Пришляк ("Ярема"). "Зенко" зі своїм бойовиком "Вороном" ішли на організовану зустріч до надрайонного провідника ОУН "Михайла" і районного провідника "Павла". Дорогою до місця зустрічі на одній із лісових галявин Гринівського лісу "Зенко" і "Ворон" сіли відпочити і заснули. У цей час бойовики "Яреми" – "Дмитро", "Крук", "Бистрий" і "Скорий" ішли у Тарасівський ліс на зустріч до районного провідника "Запорожця" і зовсім випадково натрапили на місце, де відпочивали "Зенко" і "Ворон". Коли "Зенко" почув шерех, злякано окликнув "Хто йде?". "Дмитро", думаючи, що потрапили у засідку, дав автоматну чергу, і всі повтікали. У результаті "Зенко" був убитий, а "Ворон" поранений. Але хто це зробив, повстанці не знали. Наступного дня тіло підпільника "Зенка" працівники МДБ доставили до Бібрського райвідділу і показали місцевим жителям для розпізнання. Про це було повідомлено кущового, а опісля і районного провідника "Павла". Лише коли "Ворон" теж зв’язався з "Павлом" і розповів про те, що трапилося, "Ярема" зробив висновок, що "Зенка" застрелив таки "Дмитро", але не покарав за необачність свого бойовика, лише попередив, щоби був обережнішим. На допиті "Ярема" також засвідчив, що "Зенко" – уродженець Ходорівського району – очолював референтуру СБ Бібрецького районного проводу ОУН до початку червня 1951 року, прізвища та імені не назвав, припускав, що приблизно 1918-1919 року народження.
Ще раніше про "Зенка" випитували у Мирона Гельнера ("Остапа") – надрайонного референта СБ ОУН Миколаївщини. 20 жовтня 1950 року на допиті він зізнався, що востаннє зустрічався із "Зенком" улітку 1946 року в лісі за три кілометри від села Ляшки Горішні (нині Горішне) Ходорівського району. Повідомив, що "Зенко" – бойовик, невідомо чий, приблизно 1915 року народження, уродженець одного з сіл Ходорівського району Дрогобицької області, середній на зріст коренастий чоловік із овальним подовгастим обличчям, у підпіллі ОУН з 1944 року, до 1947 року був референтом СБ Ходорівського районного проводу, потім з невідомої причини знятий і направлений бойовиком... Аналізуючи цей трагічний випадок, розуміємо, що таких було сотні, а то й тисячі. Особливо в останні роки повстанської боротьби, коли чимало ланок підпілля втрачали зв'язок. А винен хто? Та ті, які непрохано прийшли на нашу українську землю, сіючи смерть, наругу, зло. Тож приклонімося перед геройством воїнів українського підпілля, які у надлюдських умовах вели тривалу боротьбу за Незалежність Української держави. Вічна Слава Героям!
Довідка.
"Дмитро" – він же «Митька», Михайло Дендерес, уродженець села Вільхівець Перемишлянського району, 1920 р.н., бойовик Романа Шухевича (до 1950 р.),бойовик крайового Проводу ОУН Львівщини (1950-1952 р.), бойовик члена Проводу ОУН Василя Охримовича (1952 р.), загинув у бою з військами МДБ 22 січня 1953 р. у с.Стратині Рогатинського району.
"Крук" – бойовик крайового проводу ОУН Львівського краю Степан Янкевич.
"Бистрий" – бойовик крайового Проводу ОУН Львівського краю Іван Качмарик.
"Скорий" – бойовик крайового проводу ОУН Львівського краю Михайло Гнатів.
"Павло" – Федір Кононович, районний провідник ОУН Бібреччини.
"Запорожець"– Іван Микитка, районний провідник ОУН Пустомитівщини. "Михайло"– Дмитро Цура, надрайонний провідник ОУН Бібреччини.
"Ворон"– невідомий.
Зіновій Горін, дослідник визвольної боротьби, депутат Миколаївської районної ради