Історія м. Новий Розділ


Герб і хоругву Нового Роздолу прийнято на V сесії першого демократичного скликання Новороздільської міської ради 12 червня 1991 року. 17 червня 1997 р. їх внесено до геральдичних каталогів України.
Автор – львів’янин історик-геральдист А.Гречило.
На щиті у синьому полі золоті літери Н і Р, а також золоте геральдичне вістря, яке символізує саме слово “розділ”, від якого пішла назва міста, а також вістря є символом того, що місто молоде.
Чорний знак на золотому вістрі – давній алхімічний знак сірки.

Новий Розділ - саме новий, молодий, незважаючи на пройдений 60-річний шлях, багатий визначними подіями, в якому донині панує “хімічний дух”. Місто, в якому ми народилися, в якому ми живемо, - місто мого життя, місто нашого життя.
Улюбленої весняної пори білосніжні каштанові свічки прикрашають проспекти Нового Роздолу: очевидці запевняють, що нічим не згірш від київського Хрещатика теплого травня (недарма ж і Київ і Новий Розділ відзначають день народження одного дня). Але й осіннього дощового дня крізь сіру пелену ледве не з центру видніються куполи двох церков і будівлі “баму”, манячи до себе. Зимою ж численні гірки, які гудуть дитячими голосами, запрошують скотитися з них на санках. Взагалі дитячий гамір і затишок кварталів, потопаючих у зелені, є чи не візитною карткою Нового Роздолу і завжди навіває спокій і умиротворення. Словом, кожної пори і погоди можна розгледіти красу і привабливість рідного міста. Хоча б лише тому, що це місто мого життя, місто нашого життя...
Можна складати вірші про красу рідного міста, кому Бог вділив таланту поетичного, а можна і просто мовчки зачаровуватися і милуватися його вулицями, кварталами, людьми. Можна просто не звертати уваги і навіть не задумуватися, чим для тебе є твоє місто, тільки якоїсь однієї миті, чи то після повернення додому після розлуки, чи то у юнацьких мріях про світлі далі, чи у зрілих усвідомлених підсумках прожитого, так виразно починаєш усвідомлювати, це – місто мого життя, місто нашого життя...
Любити – не завжди ж сліпо захоплюватися, справжня любов потребує турботи та уваги. Тому неможливо спокійно проходити повз “виразки” на тілі Нового Роздолу. Бо небайдужий, пройшовши мимо, не тихо скривиться, а голосно заявлятиме: треба ось тут зробити те і те; стукатиме у всі двері і, головне, сам візьметься за роботу, заохочуючи оточуючих, бо небайдужий свідомо робитиме вибір, а, обравши владу, спитає з неї, що зроблено для рідного міста. Бо ж рідне воно всім: і хто тут уже народився, і хто долею був закинутий на тоді ще молодіжну будову та пам’ятає Новий Розділ, який тоді був лише трьома будинками, і хто приїхав сюди по направленню на роботу та й залишився, об’єднавши долю з містом, і для людей шанованих, старожилів міста, і для найменших його мешканців, і для представників влади, і для безробітних, котрі, навіть розкидані у пошуках заробітків по світах, поспішають повернутися додому, бо це – місто їх життя, місто нашого життя.
Тому то заради тих мрій і сподівань юних, заради спогадів та досвіду сивих, заради прагнень та амбіцій новороздільців – мешканців Нового Роздолу, які є його окрасою, його головною гордістю та багатством, наше місто повинно жити, рости, процвітати і розвиватися.

Калейдоскоп дат

У 1950 році геологи, шукаючи голубе паливо, натрапили на велике сірчане родовище.
Новий Розділ народився у 1953 році з будівництва Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”, завданням якого було освоєння одного з найбільших в Європі родовищ самородної сірки.
Травень 1955 року – перші мешканці Нового Роздолу, тоді ще “посьолка”, заселилися у квартири перших трьох будинків. Найперший житловий будинок міста – це сьогодні вул. Винниченка, 3. Першопоселенці Нового Роздолу – молоде подружжя Альбіна і Петро Нестеренки, Віктор Мартинюк. Перший бульдозерист міста – Марія Костур. Місто росло стрімко... За рік здавали в експлуатацію по дев’ять житлових будинків.
1956 рік - почала функціонувати школа №1 (сьогодні – навчально-виховний комплекс імені Володимира Труша).
1957 рік – збудована перша крамниця.
1958 – банно-пральний комбінат.
28 грудня 1958 року – надзвичайна подія в історії комбінату. В той грудневий день із комбінату, що щойно починав життя, на незамощеному, як слід, пероні зібралося чи не все населення міста на одне з найвизначніших свят - хіміки відправляли перший ешелон своєї продукції.
1958 рік роздільчани називають роком народження комбінату. Комбінат став діючим підприємством, а не “стройкою” , як його називали довгий час. 28 березня була введена в дію теплоелектроцентраль, що стала серцем комбінату і душею міста.
1959 рік - Новий Розділ був віднесений до категорії селищ міського типу.
18 липня 1964 року - урочисте відкриття новозбудованого Палацу культури.
7 червня 1965 року рішенням Верховної Ради місто одержало назву Новий Роздол і статус міста районного значення.
1 вересня 1965 рік – відкрила двері Новороздільська ЗШ №2.
1965 рік - відкрилася Новороздільська музична школа, з 1981 - Новороздільська школа мистецтв, до речі, перша в Україні.
1 вересня 1969 рік – розпочала роботу Новороздільська ЗШ №3.
1 вересня 1969 рік – запросило на навчання школярів міське професійно-технічне училище (згодом ПТУ-5).
1 вересня 1971 рік – відкрився Новороздільський політехнічний технікум.
1 вересня 1974 року – прийняла дітей Новороздільська СШ №4.
23 лютого 1976 року – Міністр хімічної промисловості СРСР видав наказ №110 про введення в експлуатацію першої черги будівництва Роздільського ремонтно-механічного заводу (нині – ВАТ “ДМЗ “Карпати”). Перший директор заводу – М.Танюк, перші робітники П.Марків, П.Букреєв, інженери Є.Садовий, І.Гончарський, В.Єфремов.
Грудень 1978 року – у Новому Роздолі відкрито першу на західній Україні ковзанку із штучним покриттям
1 вересня 1983 року – почала працювати Новороздільська ЗШ №5.
29 травня 1988 р. на відкритті пам’ятного знаку Кобзарю в місті вперше було проголошено “Слава Україні!”
З 1989 року розпочато будівництво Новороздільського греко-католицького храму.
З 1992 року – Новороздільського православного храму, відкриття якого відбулося 19 грудня 2010 р.
19 грудня 1990 року вийшов у світ перший (пробний) номер міської газети “Вісник Розділля”.
26 грудня 2002 року Верховна Рада України прийняла Постанову №378-IV “Про віднесення міста Новий Розділ Миколаївського району Львівської області до категорії міст обласного значення”.
25 травня 2003 року Новий Розділ відсвяткував свій перший ювілей – 50-річчя.

Як усе починалося...

Кріпаки, тікаючи від феодалів та загарбників, говорили : «Іду на Роздолля». Так виникло вільне поселення Роздол – біля підніжжя зарослого Розточанського підвищення. У 17 ст. тут звив своє гніздо український магнат Ревуцький. На початку 18 ст. передав свої володіння зятеві Лянцкоронському. Особливою гордістю володарів Роздолу був кінний завод, де розводили білих у яблуках коней – ця порода досі в Угорщині зветься «роздільською». Лянцкоронські знали про поклади сірки на їх землях, але користалися лише сірчаною водою, яка була цілющими купелями для графської сім’ї.
Ілля Кирилович Цонєв у далекому 1953-му очолював сільраду у смт. Розділ. Починалося усе там. Починалося – радісно, швидко, захоплююче, енергійно. У 1949 році у селище прибула геологорозвідувальна партія № 2 під керівництвом О. І. Габелія для пошуку нафти і газу, а вже в серпні буровики й геологи між смт. Розділ і с. Березина знайшли сірку – геологи об’єднання «Укргаз» Н.Єлін, А.Просняков і С.Герцрікен підняли з свердловини сірчану руду. У лютому 1951 р. голова Роздільської селищної ради І. К. Цонєв завірив вихідні документи про знайдені поклади сірки. Уже через півроку була організована спеціальна розвідувальна експедиція для визначення запасів сірки, місця побудови майбутнього підприємства і міста (керували нею Звєрєв і Пастухов) – свою роботу вони виконали за рік. У квітні 1953 року створено спеціальну організацію – Роздільський будівельно-монтажний трест «Розділспецбуд», який у травні розпочав будівництво і комбінату, і житлових будинків. Розпочав він свою роботу 15 квітня 1953 року, коли до невеличкого Роздолу приїхав головний інженер тресту Є. І. Епштейн, а за ним – спеціалісти з усіх куточків Союзу, техніка, обладнання.
Перші новобудови звела будівельна бригада В.І.Мартинюка. Першою бульдозеристкою на новороздольській будові стала Марія Костур. Першу плавку сірки дав автоклавник С.Шпилик. Уродженець Киргизії гірничий інженер І.А.Іванніков був призначений директором комбінату в перші дні його будівництва. Лідія Ісько з колективом першою достроково пустила турбіну ТЕЦ і успішно провела її випробування. Серед перших з Волго-Донського каналу приїхав уродженець Омської області В.І.Бізяєв, склав перший крокуючий екскаватор, разом з екіпажем зняв перші кубометри породи, що приховувала сірку. Учнем В.Бізяєва став М.О.Наконечний – у 1971 році його нагородили Золотою Зіркою Героя соціалістичної праці
Проектів побудови нашого міста було кілька – поблизу с. Крупське, біля Ходорова, та, враховуючи економію розходів, почали будувати тут, на території нинішнього ринку. Виглядала тоді ця місцевість зовсім інакше: посеред поля, яке уже заколосилося, виростали штабелі цегли. Іноді доводилося машинам завертати назад: кілочки, якими працівники тресту розмічали місця будмайданчиків, тодішній малехівський голова О. І. Головацький дбайливо визбирував, не віддаючи колгоспні землі під забудову. Оскільки документів на відвід земельних ділянок трест тоді дійсно не мав, то у травні 1953 року “Розділбуд” розпочав будівництво бази на території переданого йому лісопильного заводу, а також семи 2-поверхових будиночків у центрі Роздолу з власною котельнею і дорогою до майбутнього комбінату. Електростанцію, яка дала першу електроенергію у школу та селищну раду, збудували ще в 1951 р. геологи першої розвідувальної партії. У 1952 р. геологи звели другу електростанцію уже на території санаторію. Уже восени 1953 року у тресті працювало понад півтисячі чоловік.
Липень 1956 – почали рити кар’єр. 5 листопада 1958 – газета «Ізвєстія» сповістила про першу плавку сірки. 1953-56 рр. – побудовано залізничну вітку Ходорів – Новий Розділ, якою місто з’єднувалося з обласним центром. На жаль, її давно уже немає.
У рік десятиріччя, 31 жовтня 1963 року, у Новороздольському клубі хіміків перший секретар ЦК КПУ П.Шелест вручав урядові нагороди працівникам Роздольського гірничо-хімічного комбінату. Вищу нагороду – орден Леніна отримали машиніст екскаватора В.І.Бізяєв, бригадир машиністів екскаваторів Г.М.Бурячок, начальник рудника О.А.Головін, директор комбінату І.А.Іванников, автоклавник І.С.Коваль, бригадир монтажників В.Г. Смішко, автоклавник С.З.Шпилик. Орден Трудового Червоного прапора – О.О. Бочкарьов, Ф.І.Горошко, Л.С.Мандзюк, С.А.Медведь, Н.М. Месропян, М.О.Наконечний, М.Д. Погорєлов, В.Н.Чапурин, В.М. Шеремет.
1957 – при розробці родовища сірки за 2 км на південний схід від Роздолу було знайдено останки мамонта, які передали в обласний краєзнавчий музей.
1967 – збудували цех фунгіцидів.
1971 – введено в експлуатацію Подорожненський рудник, який ліквідували внаслідок нерентабельності у 1998 році.
1972 – вступив у дію перший сірчанокислотний цех.
1973 – розпочали виробляти змочувальний сірчаний порошок.
1977 – запрацював другий сірчанокислотний цех.
1978-85 рр. – вступив в дію завод складних мінеральних добрив «Україна».
У 1959 році, коли нове підприємство дало першу сірку, будівельний трест поїхав розбудовувати Калуш, залишивши на комбінаті одне управління. Наш сірчаний комбінат видавав щороку 400 тисяч тонн чистої сірки. Але восени 1962 р. вийшла нова постанова з вказівкою збільшити потужність “Сірки” майже вдвічі, а заодно і будувати нове житло для міста. Уже в 1964 р. видали 1 млн тонн сірки, в 1965 – 1100 тисяч тонн за рік (це був найбільший показник за всі роки існування комбінату). Та й місто росло на очах. Можливо, тому так швидко і віджило сірчане виробництво: перший проект (із запланованими щорічно 400 тис. т сірки в рік) був розрахований на 100 років, а оскільки потужність наростили до 1 млн, то й запаси скінчилися набагато швидше...

Новий Розділ у цифрах та фактах

Новий Розділ – мальовниче місто на лівобережному схилі Дністра, яке займає площу понад 22 квадратних кілометрів.
Житловий фонд Нового Роздолу складається з 171 будинку – це 8786 квартир. На початку 1965 року в містечку було споруджено 104 цегляні 2-5-поверхові будинки загальною площею близько 120 тис кв м і шість багатоповерхових гуртожитків.
Згідно з останнім переписом населення Нового Роздолу станом на 1 січня 2002 року складало 30150 мешканців. Протягом січня-червня 2012 року населення м. Новий Розділ збільшилось на 36 осіб і на 1 липня 2012 року його кількість становила 28 801 особу. Збільшення населення відбулось за рахунок перев ажання міграційного приросту – 49 осіб над природним скороченням – 13 осіб. Для порівняння: у 1959 р. в містечку проживало 2748 мешканців, у 1964 - уже 9400.
У березні 1989 року на сході жителів міста новороздільці одностайно вирішили повернути головному проспекту міста його початкову назву – проспект Тараса Шевченка (до того – проспект Жовтневий). Тоді ж вирішено встановити на початку проспекту пам’ятний знак.
Відкриття стели з барельєфом Т.Шевченка (архітектор – Роман Сомик) відбулося через три місяці – 31 травня 1989 року.

У серпні 1990 року відновлено пам’ятку звільнення від кріпацтва, встановлену громадою с Малехів 3 травня 1848 року.
4 листопада 1990 року при в’їзді в місто відновлено і посвячено могилу воїнам Української Повстанської Армії, яку насипали у серпні 1941, а в жовтні 1946 зруйновано. На могилі зберігся напис “З нашого праху воскресне Україна”.
1993 рік – на центральному проспекті міста встановлено меморіальний пам’ятник-каплицю “Борцям за волю України” (архітектори – М.Посікіра та Л.Яремчук). Десятиметрова піраміда, штиль якої прикрашено орденом залізного хреста (такою відзнакою нагороджували за особливі заслуги перед Україною). У тілі обеліску вмонтовано капличку із скульптурою матері, яка тримає на руках вбитого сина - Україна тужить за своїми синами. Під кабличкою викарбувані слова «Полеглим на полі слави борцям за волю України в честь 50-річчя Української Повстанської Армії - з поклоном громада Новий Розділ. 1993»
30 листопада 1997 року відкрито пам’ятник Т.Шевченкові зі скульптурно-архітектурним ансамблем (архітектори – батько і син Василь та Володимир Одрехівські). На відкритті виступав В.Чорновіл. Центральна фігура – “Мислитель” висотою 4 метри, дві бічні – “Українська пісня” та “Українська родина” (ще не виготовлена).
17 вересня 2006 року відкрито пам’ятний знак до 150-річчя з дня народження галицького мислителя Івана Франка та розбито парк (ініціатор і творець – Іван Галімурка).
Поряд - ознака міського стадіону «Галичина» (колись - «Хімік») - футбольний м’яч, якого не ризикують «покопати» місцеві футболісти.